літерами я вперше дізнався про Гарольда Лодера і Френсіс Ґолдсміт.
– Гарольдів напис! О, Ларрі, йому буде так приємно!
– Ми поїхали за його вказівками до сараю коло Стовінгтона, а звідти – до Небраски, а на будинку матінки Ебіґейл прочитали про Боулдер. Дорогою людей зустрічали. Серед них була і Люсі Свонн, моя жінка. Я був би радий тебе з нею познайомити. Тобі вона, мабуть, сподобається… Ну а потім сталося таке, чого Ларрі не дуже хотілося. Його невеличка групка з чотирьох зросла до шести. Ті шестеро зустріли ще чотирьох у штаті Нью-Йорк, і вони теж приєдналися. Коли ми дісталися до Гарольдового напису у дворі матінки Ебіґейл, нас було вже шістнадцять, і, від’їжджаючи, ми підібрали ще трьох. Ларрі очолював весь цей веселий балаган. Ніяких виборів чи що не було. Просто так склалося. І йому насправді й не хотілося відповідальності. То був тягар. Він ночами через це не спав. Почав пити тамс і ролейдс.[71] Але просто чудасія, як голова сама себе обмежує. Я не міг скинути це з себе. То було питання самоповаги. І я – він – завжди боявся, що круто облажається, що встане як-небудь зранку – а хтось так помре вві сні, як тоді Рита у Вермонті, і всі стоятимуть і показуватимуть на нього пальцем: «Це ти винен! Ти нічого не придумав, як зарадити – і це сталося через тебе!» Про таке я просто й говорити не міг ні з ким, навіть із Суддею…
– А хто такий Суддя?
– Суддя Фарріс. Старий з Піорії. Мабуть, справді колись був суддею, років до п’ятдесяти; окружним чи що, але на пенсію вийшов задовго до грипу. А дід розумний. Дивиться на тебе – наче рентгеном просвічує. Хай там як, а Гарольд для мене важливий. І ставатиме дедалі важливішим, бо люди ще прибуватимуть. Прямо пропорційно до того, – він тихо захихотів. – Отой сарай… Офігіти! Останній рядок того напису, там, де твоє ім’я, так низько, що він, певне, по саму сраку висунувся, щоб його намалювати!
– Так. Я тоді спала. А то б зупинила.
– У мене на нього просто чуйка виробилася, – сказав Ларрі. – Я знайшов обгортку від «Пейдею» під стріхою того сараю в Оґанквіті, потім прочитав, що вирізано на балці…
– Що там було?
Вона відчула, що Ларрі придивляється до неї в темряві, й сильніше загорнулася в халат… не від скромності… вона не відчувала в цьому чоловікові жодної загрози – а просто нервуючись.
– Тільки його ініціали, – невимушено відказав Ларрі. – «Г. Е. Л». Коли б на тому все й скінчилося, я б тут не був. А потім у мотосалоні у Веллсі…
– Ми там були!
– Я знаю. Бачив, що двох не вистачає. А ще більше враження на мене справило те, що Гарольд зміг набрати бензину з підземного бака. Ти, певне, йому допомагала, Френ. Мені там ледве пальці не відхопило.
– Ні. Мені не було потрібно. Гарольд понишпорив і знайшов якусь штуку, яку назвав вентиляційний клапан…
Ларрі застогнав і ляснув себе по лобі.
– Клапан! Боже! А я ж навіть не шукав, де в них у баку вентиляція! То ти хочеш сказати, він там побродив… відкрив клапан… і засунув туди шланг?
– Ну… так.
– О
«Tums», «Rolaids» – види таблеток від підвищеної кислотності: очевидно, у Ларрі від хвилювання болів шлунок.
