бою. Але з’ясуймо – через що ми будемо воювати? Адже король, мій повелитель, міг робити зі своєю горою все, що йому завгодно.
– З горою – так, – заперечив ворожий король, – але ж він зазіхнув на мою луну.
– Ах, я певен, що вам це здалося. Поїдьмо – і ви переконаєтеся, що луна нікуди не зникла.
– Поїдьмо, – погодився король.
Вони вдарили шпорами коней і незабаром опинилися там, де донедавна височіла гора.
Генерал Фанта-Гіро заспівав ніжним голосом:
На цій горі жила луна,
Людей всіх тішила вона:
Як пісню заведуть, бува,
Умить повторює слова…
– Слова-а-а! – на все горло закричав у кущах Тоніно, аж король здригнувся.
А генерал співав далі:
Та кажуть, що тепер луни
Уже не чують тут вони.
Тож заспівай гучніш – ану! —
І враз почуєш ти луну.
– Луну-у-у! – заревів зброєносець. – Та ще й не одну-у-у!
– О, пресвята мадонно! – вигукнув король, затикаючи вуха. – І через це я, божевільний, хотів воювати!
– Я можу заспівати ще, – люб’язно запропонував генерал.
– Тільки не тут, – поспішно сказав король. – Мені дуже подобається ваш спів, але чути луни я більше не хочу. Забудьмо всі наші чвари і станьмо друзями. Чи не погодитеся ви погостювати в моєму замку?
– Охоче, ваша величність, – сказав генерал.
Коли вони приїхали до замку, король мерщій побіг у покої своєї матері радитися:
– Матусю, я привіз із собою в гості ворожого генерала. Але він зовсім не схожий на вусатого вояка. Ах, які очі, які вуста, який ніжний голосок! Здається мені, що це дівчина в генеральському мундирі. Порадьте, як мені дізнатися правду.
– А ти поведи генерала до зброївні,[2] – відповіла королева. – Якщо це дівчина, вона не зверне уваги на зброю.
Король дослухався поради. Але генерал, переступивши поріг зброївні, не зміг стримати свого захоплення. Він розхвалював пищалі, пробував пучкою, чи добре вигострені мечі, чи загострені шпаги.
– Матусю, – сказав молодий король, – генерал поводиться, як справжній чоловік, але я певен, що це дівчина. І вона подобається мені дедалі більше.
– Що ж, – відповіла королева. – Поведи генерала в сад. Якщо це дівчина, вона зірве троянду або фіалку і пришпилить собі на груди. Якщо ж це чоловік, він зірве гілочку ясмину[3] і застромить її за вухо.
Молодий король запросив Фанта-Гіро погуляти садом. Але генерал навіть не глянув на розкішні троянди та соромливі фіалки. Зате, проходячи повз кущ укритого цвітом ясмину, недбало зірвав гілочку і застромив собі за вухо.
Король утретє постукав у покої старої королеви.
– Матусю, за всіма вашими прикметами генерал – чоловік, але серце моє говорить, що це дівчина. Що ж робити?
– Запроси генерала на обід. Жінка відкраює скибочки, притискаючи хліб до грудей, а чоловік ріже хліб у повітрі.
Почався
Зброївня – приміщення, в якому зберігається зброя.
Ясмин – жасмин.
