їх не вбивав, – відповів Тед. – Я повернувся у будинок п’ять хвилин перед вами.
– Але ви їх знали?
– Так, я там жив п’ять днів.
– Добре, – сказав Бен. – Давайте спочатку. Чесно кажучи, я дечого не розумію. Хто ви такий?
– Магнітофон включений, – стомлено сказав Тед. – Проженіть назад. Ви мене вже питали.
– Ми самі знаємо, що нам робити, – перебив його чорношкірий Кларк. – Краще відповідай на запитання.
– Я Тед Стрепет. Родом з України. Навчаюся в Англії. Сюди приїхав двадцять восьмого червня. Літак компанії Пан Ам.
– Мета приїзду?
– Наукова.
– Конкретно?
– Ми збирали матеріали у Гарвардському університеті, які стосувалися історії України.
– Який період?
– Тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятий рік.
– Що далі?
– Сьогодні я поїхав купляти подарунки до завтрашнього дня.
– Чим?
– Мері Кіркбрайд викликала таксі.
– Номер? – поцікавився Кларк.
– Не пам’ятаю. Знаю лише, що на номері була цифра 18, – сказав Тед.
– Чому ви запам’ятали саме ці числа?
– Це мій день народження.
– Коли ви виїхали?
– Десь по дванадцятій.
– А повернулися?
– За п’ять хвилин перед вами. Зайшов у будинок, а там…
– Що ви робили так довго в Нью-Йорку? – запитав Бен Ллойд.
– Шукав подарунок, – якось безпорадно відповів Тед. – Шукав Андрієві, тобто Ендрю, атлас нагород сучасної України, він цікавиться… цікавився фалеристикою. Ніде не міг знайти, тому змушений був їхати на Брайтон-Біч. Там є все. Тому і запізнився.
Бен зітхнув.
– Сержант! – крикнув він, а коли у дверях появився поліцейський, сказав: – Відведіть його у камеру.
Тед Стрепет вийшов. Бен закурив і запитав:
– Як ти гадаєш, це зробив він?
– Навряд. Просто це турист, якому дуже не пощастило. Немає нічого: ні зброї, ні мотивів. Найімовірніше, він говорить правду.
– Але перевірити мусимо, – сказав Бен.
– Це безумовно. З чого почнемо?
– Знайди таксиста.
– У Нью-Йорку це неможливо, – відказав Стівен Кларк.
– Чому ж? Викликали таксі не з Манхеттена ж, а з найближчої компанії. А номери з цифрою вісімнадцять стоять не на кожній машині.
– А ти куди?
– На місце вбивства. Може, викопаю щось нове.
– Тебе підвести?
– А потім знову на тебе чекати? – усміхнувся Бен. – Я краще на своїй.
Лише о сьомій годині вечора Стівен Кларк повернувся в поліцейське управління. Бен був вже на місці.
– Що там у тебе? – запитав Ллойд.
– Я знайшов таксиста, – стомлено сказав Кларк. – Мед
