Стів. – Цей чоловік був заарештований на місці злочину, за вашим дзвінком, між іншим.
Реакція жінки була відповідною: вона раптом застигла і широко відкритими очима дивилася на Стрепета.
Її заспокоїв Кларк.
– Не хвилюйтеся, місіс Фабіан! Це не злочинець. Але ви на нього вказали. Ви, як я помітив, далі цієї кімнати не бачите. Чому ви подзвонили на 911, якщо не знали, що твориться у сусідньому будинку?
– Я там чула крик! – заторохкотіла стара.
– Неправда, – підвищив голос Кларк. – Тоді, коли ви дзвонили, в будинку всі були мертві вже понад годину. Хто вам наказав дзвонити?
Господиня затряслася і сіла на диван.
– Я слухаю вас! – нагадав Стів.
– Я не винна! – заплакала вона. – Вони мене попросили.
– Хто? – запитав Тед Стрепет.
Стів Кларк осудливо подивився на нього.
– Я їх не знаю. Вони попросили мене подзвонити до вас, коли скажуть. Коли під’їхало таксі і з нього вийшла якась людина, вони подзвонили мені, а вже потім я подзвонила вам.
– Хто це був? Скільки?
– Два чоловіки. Я їх бачила вперше.
– Мова? – нагадав Тед.
– Як вони розмовляли? – поцікавився Кларк. – Чи не було якихось акцентів?
– Так, – чомусь зраділа Фабіан. – Вони погано говорили по-англійськи. І взагалі, мені здається, що вони належали до народу Марти Андрусяк.
– А хай вам не здається! – досить грубо зупинив її Кларк. – Ви хотіли потрапити в історію? Ви потрапили. Післязавтра я знову приїду до вас і зніму покази. А зараз ми змушені піти.
Залишивши Фабіан одну, Стів Кларк з Тедом покинули будинок.
– Чорт знає що! – вилаявся полісмен. – Старушенції захотілося прославитися. Тепер шукай бандитів по всьому штату, а то і в Канаді. І не відомо, що вони шукали і навіщо забрали міс Кіркбрайд.
– Ви підете зі мною? – Тед Стрепет показав на будинок Марти Андрусяк.
– Навіщо? Тепер достеменно відомо, що вас підставили. Та і що ви там візьмете не своє? А я мушу їхати.
Вони потиснули один одному руки. Кларк сів у машину і поїхав.
Тед Стрепет зайшов у будинок. Було темно, і він включив світло. Піднявся на другий поверх, пройшов повз кімнату Андрія. До горла підступив комок. Двері були заклеєні паперовою стрічкою. (Відкрити їх, тим не менше, було легко – вони відкривалися всередину.)
Тед пройшов у свою кімнату. Все розкидано і перевернуто. На відміну від помешкання Андрія тут знищили все, навіть чемодан, який мав полетіти з ним назад в Англію.
Саме тут щось ретельно шукали.
І саме в цей момент задзвонив телефон па першому поверсі.
11
– Слухаю!
– Пане Стрепет? – почулося в слухавці. – Ми раді, що у вас все в порядку. Ви ще не вилетіли?
– Хто ви?
– Ви нас не знаєте. Але ви маєте те, що потрібно нам, а ми маємо те, що потрібно вам.
– Мері у вас?
– Ви
