вздовж Геннепін і Ніколетт-авеню крізь безтурботний натовп, вдихаючи духмяне повітря серпневої ночі. Еморі дивувався, чому це люди не помічають, що він – хлопець, створений для слави? І коли з людського потоку виокремлювались обличчя, які кидали на нього побіжні погляди, він прибирав такого романтичного вигляду, ніби ступав повітряними подушками, які встеляли асфальт для нього, чотирнадцятилітнього…
Коли він лягав спати, йому вчувались голоси – незрозумілі, гаснучі, чарівливі – ніби десь за вікном, і перед тим як заснути, він мріяв… Про те, як стане видатним півзахисником, або про те, як йому присвоять генеральський чин після японської навали і він стане наймолодшим із усіх відомих генералів. І завжди він думав про те, як зробиться кимось, а не про те, чим він був. Це теж дуже влучно характеризувало Еморі.
Кодекс юного егоїста
До того, як його було відіслано до Лейк-Дженева, він уже приміряв свої перші довгі штани (збентежений, але внутрішньо тріумфуючи). До комплекту додались: пурпурова гофрована краватка і комірець «Бельмонт» (його кінці щільно сходились докупи), пурпурові шкарпетки і хустинка з пурпуровою облямівкою, що визирала з його нагрудної кишені. Але, що найважливіше, – він вивів свою першу філософію, кодекс, за яким йому судилось жити (найточніше його було б назвати аристократичним егоїзмом).
Він усвідомив, що його значливі інтереси ховаються у свідомості певної особи – мінливої і непостійної. І щоб якимось чином пов’язати цю особу зі своїм минулим, сприймав її як Еморі Блейн. Еморі вважав себе удачливим, здатним безмежно розвиватись як у хороший, так і в поганий бік. Він не вважав, що має сильний характер, але покладався на свої природні здібності (він швидко вчиться) та на свої розумові переваги (прочитав багато серйозних книжок). Він усвідомлював, що ніколи не стане генієм якихось точних чи гуманітарних наук. Натомість всі інші висоти він цілком міг підкорити.
Щодо природних даних, Еморі вважав себе дуже вродливим. (І це справді було так.) Він бачив себе згодом вправним спортсменом і талановитим танцюристом.
Щодо суспільства, тут його шанси були, мабуть, найбільш хисткі. Хоча він однозначно вважав себе особистістю, обдарованою незаперечним шармом, чаром, що дозволяло домінувати над своїми ровесниками та приворожити будь-яке жіноче серце.
Щодо розуму, тут він вважав, що був, однозначно і без питань, вищий за всіх.
Але тут треба зробити уточнення: Еморі мав майже пуританську совість. Не те щоб він дуже її наслухав (з часом він повністю знищив її голос), але у п’ятнадцять років ця совість ще твердила йому, що він значно гірший за інших хлопців… безпринципність… бажання впливати на людей майже у всьому, навіть у найгіршому… безсумнівна холодність і відсутність співчуття, що граничили часом із жорстокістю… пливке відчуття честі… гріховний егоїзм… тривожний прихований інтерес до всього, що стосувалось питань статі.
Було в ньому якесь натужне відчуття слабкості, що проступало крізь його зовнішню оболонку… Одна груба фраза з уст старшого хлопця (а старші хлопці зазвичай
