pe="note">[1] обладунок візитера був відполірований до стану дзеркального сяйва. Прибулий, сповнивши простір кабінету бряжчанням металу, пройшов до крісла навпроти столу і сів, притримуючи палаш, що висів у нього при боці. Марк Светоній мовчки прослідкував за відвідувачем, очікуючи, що той почне розмову першим. Але чоловік у лицарських латах не поспішав. Він з гуркотом поставив на підлогу біля своєї ноги важкий арме[2] і заходився витирати обличчя та шию хусточкою. Від погляду Марка Светонія не заховалось те, що на шоломі прибулого було кілька вм’ятин і він був вкритий краплинами запеклої крові.
– Ви потрапили у бійку? – запитав він.
– І отримав добрячої прочуханки, – спокійно відповів гість. – Так завжди. Спочатку Служба Попередньої Розвідки заспокоює даними про відносний спокій у межах координат операції, а потім ти виявляєш, що опинився у самому центрі грандіозної колотнечі. Цього разу, до речі, було не найгарячіше.
– Що ви кажете? – хмикнув Марк Светоній. Його забавляла ситуація.
– Наскільки я пам’ятаю, СПР є підрозділом Преторіанської Гвардії, а отже, підпорядковується безпосередньо вам, друже Геліодор. Кому ж як не вам слідкувати за тим, щоб подібні прикрощі не псували нам життя?
Прибулий заграв жовнами, але не відповів на шпильку Консула. Натомість підняв ліву руку на рівень очей і натиснув кілька кнопок на браслеті, що його мав на зап’ясті під шкіряним напульсником. Одразу ж прямокутна пластикова панель на столі Марка Светонія освітилась зсередини блакитним сяйвом. Консул поглянув спочатку на неї, потім на Геліодора.
– Рапорт – це чудово. Але я хотів би почути від вас про все стисло.
Префект Преторію знизав плечима з виглядом людини, яка не несе відповідальності за безголовість оточуючих.
– Коротко кажучи, завдання не виконано.
– Це прикро, друже Префект.
– Цілковито з вами згоден.
Марк Светоній зітхнув. Він і справді покладав великі надії на цю операцію. Саме тому відрядив керувати нею командуючого Преторіанською Гвардією особисто. Судячи з усього, не допоміг навіть такий відчайдушний крок.
– Ви ж знаєте не гірше за мене – нам потрібно знищити цю людину! В іншому випадку наслідки передбачити неможливо!
– На жаль, існують ситуації, за яких ми безсилі вплинути на хід подій, – холодно зауважив Геліодор.
– І це ви кажете мені після того як на підготовку операції було втрачено три місяці суб’єктивного часу?
– Саме так, – Геліодор усім своїм виглядом намагався довести, що Консул не є для нього беззаперечним авторитетом. – І, маю надію, ви згадаєте – ця операція не перша з подібних.
Марк Светоній спробував взяти себе до рук.
– Ви маєте рацію. Що ж… Які будуть пропозиції?
– Боюсь, це ще не все.
– Прошу?
– На мою думку, слід очікувати контрнаступу.
Марк Светоній скочив зі свого місця і забігав по кабінету.
– Але це неймовірно! Ви приходите до мене, спокійно повідомляєте, що ретельно спланована акція по знищенню КВТП провалилася, а ви досі не знаєте, хто такий цей триклятий Острівецький. Але вам і цього замало!
– Це не моя провина, друже Консул!
– Це провина ваших людей, а отже, й ваша! – категорично заперечив Марк Светоній.
Геліодор мовчки проковтнув докір. Марк Светоній повернувся за стіл. Було помітно, що ситуація його непокоїла, але, будучи людиною прагматичною, Консул швидко опанував себе.
– Наскільки велика ступінь загрози?
– Невідомо. На мою думку, вони спробують розшукати просторово-часові координати локації Легіону. Якщо це їм вдасться, про наслідки здогадатись неважко.
– І наскільки вони близькі до своєї цілі?
– Надто близькі. В них у полоні двоє моїх офіцерів.
– Чорт забирай! – не стримався Марк Светоній. – Офіцери Преторіанської Гвардії в полоні у КВТП! Що може бути гіршим?! Адже у них повний доступ до інформації з різноманітними грифами!
– Мені прикро, але все виглядає саме так.
Марк Светоній зручніше вмостився у кріслі й забарабанив пальцями по прозорій кришці столу.
– Хто ці люди?
– Подружжя Міщенків. Володимир і Галина. З нами три суб’єктивних роки. Працювали під прикриттям у КВТП. Причини провалу мені невідомі, але є підстави сподіватись, що вони витримають тиск варварів і не луснуть. Хіба один нюанс…
– Який саме?
– На них
Арме – закритий тип лицарського шолома, що використовувався у Західній Європі з кінця XV до середини XVI століття. Арме вперше було створено в Італії, він мав забрало, що піднімається, а також підборідник, який складався з двох половин.
