покращується.
– Ти не повіриш, але я теж.
– Але ти ж казав, що твоя епоха – початок ХХІ сторіччя, – не зрозумів Робо.
– Саме так. З тією лиш різницею, що у наш час фашистами непорядні люди іменували порядних. Довго пояснювати.
– Надто все просто у вас! – знову втрутився у розмову парубок навпроти.
– Іван! – докірливо поглянула на хлопця одна з дівчат. – Вони такі ж, як і ми.
– Вони фашисти!
– Вони легіонери!
Хлопчина зиркнув на дівчину і потупив очі. Дмитро зрозумів, що той порушив якесь тутешнє правило.
– Я Маша Одинцова, – посміхнулась дівчина до Дмитра. А цей буркун – мій брат Іван. Насправді чудова людина.
– Ви нещодавно прибули? – запитав Дмитро.
– Тиждень тому. Але Івану були необхідними лікування і реабілітація, тому навчання ми розпочинаємо лише зараз.
– Лікування?
– Сталінград. Осінь 1942 року. Ми звідти.
– Тоді все зрозуміло, – знизав плечами Дмитро. – Якби ти дожив до 2014 року, солдате, мав би привід замислитись.
Іван у відповідь щось буркнув і втратив цікавість до розмови, усіма силами намагаючись показати, що склянка з чаєм займає його значно більше, аніж розмова з Дмитром і Робо.
– Мене записали до відділу технічної підтримки, – сказала Маша. – Але я не хочу. Адже «у полі» працювати значно цікавіше?
– Уявлення не маю, – знизав плечима Дмитро.
– У техніків теж доволі цікава програма, але вона зводиться головним чином до забезпечення дій великого підрозділу, як то центурія або навіть когорта. Але перебувати на вістрі подій, серед ворожого табору або серед громадян, які не здогадуються про твоє існування, це, напевне, дуже цікаво!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
