когось схожий. На кого б це?
Боббі махнув головою, злегка перелякавшись, що може бути схожим на якогось знайомого цього Лена Файлза.
Та товстун навряд чи примітив жест Боббі. Випроставшись, він дивився на Теда.
– Мені тут дітей не треба, містере…
– Тед Бротіґен.
Тед простяг руку і товстун її потис.
– Ви ж знаєте, як у нас водиться, в такій роботі, як моя… Копи пантрують постійно.
– Розумію. Але він побуде тут, правда, Боббі?
– Звичайно, – кивнув Боббі.
– Та й наша справа не займе багато часу. А оборудка вигідна, повірте, містере Файлз.
– Лен.
«Звісно ж, Лен, просто Лен, – майнуло в голові у Боббі. – Ми ж унизу».
– Як я вже сказав, Лене, хочеться зробити з вами непогану оборудку. Думаю, ви згодитеся.
– Як знаєте Джиммі Джі, то знаєте, що за дріб’язок не беруся, – сказав Лен. – Монетками хай чорні бавляться. То про що провадимо? Паттерсон – Йоганссон?
– Албіні – Гейвуд, завтра ввечері в «Ґардені».
Очі Лена Файлза полізли на лоба. Потім його товсте, неголене обличчя розтягла посмішка.
– Мамцю моя, мамо, мамочко. В цьому треба розібратися.
– Обов’язково.
Лен Файлз обігнув бюро, схопив Теда за руку і повів у напрямку більярдної, та зненацька різко обернувся.
– Значить, старий, ти звешся Боббі, коли сидиш у хаті, задерши ноги на стіл?
– Так, сер.
«Так, сер, Боббі Ґарфілд», – додав би він, якби перебував деінде… Та тут, унизу, вирішив, що вистачить і просто Боббі.
– Знаєш шо, Боббі? Я розумію, що ці автомати, напевно, виглядають круто, і знаю, що в кишені в тебе, напевно, завалялося з один-два четвертаки, але не роби, як Адам, не піддавайся спокусі. Зможеш?
– Так, сер.
– Я довго не буду, – сказав Тед і дозволив Ленові Файлзу провести себе попід аркою в більярдний зал. Проминаючи чоловіків на високих стільцях, Тед зупинився перемовитися слівцем зі старим, якому чистили взуття. Проти діда Джиммі Джі Тед Бротіґен мав вигляд юнака. Старий примружено глипнув на Теда, той щось сказав. Обоє розсміялися один одному в обличчя. Як на такого старигана, у діда Джиммі Джі був загонистий сміх. Тед простяг руки і з ніжною симпатією поплескав чоловіка по землистих щоках. Від чого дідусь Джиммі Джі знову зайшовся сміхом. Тоді Лен потяг Теда повз інших чоловіків на стільцях у відділений завісою альков.
Боббі стояв коло бюро, немов вріс у підлогу корінням, але про розглядання Лен не сказав ні слова, тож хлопець заходився роззиратися навсібіч. Стіни були заліплені рекламою пива і календарями, на яких були зображені дівчата майже без одягу. Одна перелазила в селі через паркан. Інша виходила з «Пакарда», підібравши спідницю так високо, що аж виднілися підв’язки. По той бік бюро виднілися ще оголошення, здебільшого заперечного змісту: «НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ НАШЕ МІСТО,
