планувалися, здійснювалися без зайвого галасу й кривди для будь-кого: три тисячі доларів із однієї манхеттенської фірми готового одягу та ще дещиця з невеличкої фабрики керамічних виробів у бруклінських нетрях. Зрештою, хлопець може завжди знайти застосування зайвим кишеньковим грошенятам. Усе це зрозуміло. Хто б міг передбачити, що Полі Гатто виявиться зрадником?
Але Пітера Клеменцу сьогодні непокоїло адміністративне питання. Власне страта Гатто – справа буденна. Проблема полягала в тому, що когось треба підвищити на заміну Гатто в «родинному ділі». Це серйозне підвищення, і його слід було б добре обдумати. Треба знайти рішучого, кмітливого й надійного хлопця, щоб не розколовся в руках поліції, коли ускочить у халепу. Отже, кандидат на охоронця має бути просякненим наскрізь сицилійським законом «омерта» – законом мовчання. А потім – яку платню покласти йому на новій посаді? Клеменца кілька разів казав донові, що треба краще платити довіреним людям, адже за всякого клопоту вони завжди на передній лінії, та дон не погоджувався з ним. А якби Полі отримував більше, він би, може, і не дався на підкуп цьому хитрому Туркові Солоццо.
Зрештою в Клеменциному списку лишилося три кандидати. Першим був рекетир, що збирав данину з негритянських страхових установ у Гарлемі, – здоровань, силач, дуже привабливий чолов’яга, що вмів ладнати з людьми і водночас, коли треба, змушував їх тремтіти перед ним. Але Клеменца викреслив його прізвище зі свого списку після півгодинних роздумів. Цей чоловік занадто добре ладнав з чорношкірими, що свідчило про певну слабину в характері. До того ж йому важко було б підшукати заміну на теперішньому місці.
Другою кандидатурою, яку зважував і вже майже затвердив Клеменца, був один роботящий хлопець, що добре і віддано служив «родині». Агент зі стягання невиплачених боргів лихварям, які діяли на Манхеттені під протекцією «родини», він почав свою діяльність як хлопчак на побігеньках у букмекера. Але він ще не доріс до такого відповідального підвищення.
Зрештою він спинився на Рокко Лампоне. Лампоне пройшов коротку, але гарну школу в «родині», його демобілізували після поранення в Африці 1943 року. Через нестачу молодих людей Клеменца взяв його, хоча Лампоне був таки добре скалічений і ходив, помітно шкутильгаючи. Клеменца використовував його як зв’язківця з чорним ринком у швейній фірмі та для контактів із урядовцями, які відали продуктовими картками. Тут Лампоне виріс до відповідального за всі ці операції. Клеменці найбільше подобались у Лампоне розважність і кмітливість. Він знав, що не варто перегинати палку там, де можна відбутися солідним штрафом чи піврічним ув’язненням, – це невелика ціна за величезні прибутки з його бізнесу. Він мав здоровий глузд і розумів, що в його справах краще діяти не великими погрозами, а малими. Вів своє діло непомітно, саме так, як треба.
Клеменца відчув полегкість, як сумлінний адміністратор, що вирішив складну кадрову проблему. Так, саме Рокко Лампоне і допоможе йому. Клеменца вирішив власноручно виконати завдання не лише для
