Лука вдав, що вже вагається, і сказав:
– Тільки зрозумійте одну річ: я ніколи не виступлю проти Хрещеного. Я поважаю дона Корлеоне і розумію, що в «родинному ділі» він мусить давати перевагу своїм синам переді мною.
Бруно Татталья був людиною нового покоління, яке не дуже приховувало свою зневагу до старих «вусатих ведмежатників» на зразок Луки Бразі, дона Корлеоне і навіть власного батька. Проте він поводився перебільшено ввічливо.
– Мій батько не збирається доручати тобі щось проти «родини» Корлеоне, – сказав він. – Навіщо це йому? Тепер усі ладнають між собою, не так, як за давніх часів. Просто, якщо ти шукаєш собі іншу роботу, я можу замовити слівце перед батьком. Такі люди, як ти, завжди необхідні в нашому бізнесі. Це важкий бізнес і потребує міцних людей, щоб забезпечити нормальну роботу. Повідом мені, якщо надумаєш.
– Мені і на старому місці непогано, – відрізав Лука, стенувши плечима, і вони більше не говорили на цю тему.
За задумкою Лука Бразі мав показати Татталья, що йому відомо про прибуткові операції з наркотиками і що він самотужки прагне отримати пай у «ділі». У цей спосіб Лука міг би довідатися про плани Солоццо, якби той збирався виступити проти дона Корлеоне. Почекавши два місяці й нічого не помітивши, Лука повідомив дона, що, очевидно, Солоццо гідно змирився з поразкою. Дон наказав йому зв’язків не поривати, але вести справу між іншим, не наполягаючи.
За день до замаху на дона Корлеоне Лука навідався до нічного клубу. Майже тієї ж миті до його столика підсів Бруно Татталья.
– Один мій приятель хоче переговорити з тобою.
– Приведи його, – відповів Лука. – Я поговорю з будь-яким твоїм приятелем.
– Ні, – заперечив Бруно, – він хоче побачитись наодинці.
– А хто це такий? – запитав Лука.
– Та просто один мій приятель, – відповів Бруно Татталья. – Він хоче зробити тобі пропозицію. Чи не зміг би ти зустрітися з ним сьогодні пізніше?
– Чом ні? Коли і де?
– Клуб закривається о четвертій ранку, – ввічливо відповів Татталья, – чом би вам не зустрітися тут, коли офіціанти прибиратимуть?
«Вони вивчили мої звички, – подумав Лука, – певно, за мною стежать». Він прокидався завжди о третій-четвертій годині дня, снідав, потім насолоджувався грою в азартні ігри з давніми приятелями по «родині» або десь підчіплював дівчину. Інколи йшов у нічне кіно і потім заходив випити в який-небудь із клубів. Ніколи не лягав спати до світанку. Тому пропозиція зустрітися о четвертій ранку не була така дивна, як могло здатися.
– Добре, я повернусь о четвертій. – Він вийшов із клубу, сів на таксі й поїхав у свою мебльовану квартиру на Десятій авеню. Лука винаймав помешкання в однієї італійської сім’ї, що доводилася йому далекою ріднею. Дві його кімнати були відокремлені від решти величезної квартири спеціальними дверима. Отже, утворювалася якась
