маска люті й воно сповнювалося гордістю та задоволенням.
Вже йдучи до дверей, які Хейген тримав відчиненими, Бразі поцілував донові руку. Хейген завбачливо обдарував Бразі дружньою посмішкою, на яку кремезний чолов’яга відповів, увічливо розтягнувши бліді, кольору телятини гумові губи.
Коли двері зачинилися, дон Корлеоне зітхнув з полегкістю. Бразі був єдиною людиною у світі, яка могла примусити його нервуватися. Лука був неначе якась стихійна сила, яку неможливо опанувати до кінця. З ним слід було поводитись, як із динамітом, обережно. Дон повів плечима. Навіть динаміт у разі потреби можна підірвати, не ушкодившись. Він подивився запитливо на Хейгена:
– Залишився лише Бонасера?
Хейген кивнув головою. Дон Корлеоне сказав, подумавши:
– Перш ніж увести його, поклич Сантіно. Хай дечого навчиться.
У саду Хейген заклопотано розглянувся, де Сонні Корлеоне. Він порадив Бонасера не нервуватися й підійшов до Майкла Корлеоне та його дівчини.
– Ти не бачив десь тут Сонні?
Майкл заперечливо похитав головою. «От чорт, – подумав Хейген, – якщо Сонні ще й досі махає дружку, з цього може вийти неабиякий клопіт. І його жінка, і сім’я цієї дівчини можуть призвести до катастрофи».
Стурбований, він поспішив до входу, куди, як він бачив, зник Сонні десь із півгодини тому.
Дивлячись услід Хейгенові, що заходив у будинок, Кей Адамс запитала Майкла Корлеоне:
– Хто він? Ти казав, що це твій брат, але у нього інше прізвище, та й зовні він не схожий на італійця.
– Том живе у нас із дванадцяти років, – сказав Майкл. – Його батьки померли, і він, хворий на трахому, тинявся вулицями. Якось увечері Сонні привів його, відтоді Том і залишився. Йому не було куди податися. Так і жив у нас, поки не одружився.
Повідомлення заінтригувало Кей Адамс.
– Як романтично! Твій батько, певно, добросердий чоловік. Щоб отак прийняти когось у сім’ю, коли у самого стільки дітей.
Майкл не став пояснювати, що сім’я з чотирма дітьми вважається серед італійських іммігрантів невеликою. Він просто сказав:
– Тома не прийняли за сина. Він жив у нас, та й годі.
– О, – здивувалася Кей, – а чому ви його не всиновили?
Майкл засміявся.
– Бо батько сказав, що було б негарно міняти прізвище Тома. Неввічливо щодо його рідних.
Вони побачили, як Хейген провів Сонні через скляні двері до кабінету дона, а потім поманив пальцем Амеріго Бонасера.
– А чого ці люди надокучають твоєму батькові зі своїми справами у такий день? – запитала Кей.
Майкл знову засміявся.
– Бо вони знають: за традицією жоден сицилієць не може відмовити прохачеві в день весілля його дочки. І той не сицилієць, хто не скористається з цього.
Люсі Манчіні підняла з підлоги
