сиділа за піаніно і грала панні Ользі давно обіцяного Шумана. Відчувала, що і в неї пробивається тінь ледь уловимої неприязні до Тебе – причину її ще важко було зрозуміти. Ти підійшов до нас із Михайлом та Кривинюком і запропонував.
Мержинський. Я хотів би, щоб ви почули, якого листа ми збираємось відіслати генералові Новицькому – у вигляді прокламації.
Кобилянська. Що це за генерал?
Михайло. Це київський головний «архангел» – шеф жандармів, панно Ольго.
Леся. І це має бути щось на кшталт листа запорожців турецькому султанові?
Мержинський. Що ви, панно Лесю! Хіба б ми насмілились! Абсолютно вірнопідданчий лист. Ось послухайте: «Ваше превосходительство, високошановний Василю Дементійовичу! До нас надійшла поголоска, що Ви, Ваше превосходительство, збираєтесь покинути цей пост, на якому Ви зі славою пробуваєте чверть століття. Ця звістка нас глибоко засмутила. Чверть століття стояли Ви на славному посту. Багато тисяч людей було Вами арештовано, багато сотень людей відправлено в більш чи менш віддалені місцевості… При цьому у Вас була своя система. Лише у рідкісних випадках Ви шукали собі жертви в лавах тих чи інших революційних партій і систематично уникали чіпати нас – членів комітету РСДРП. Наша нова друкарня безперервно працює – Ви її не чіпаєте. Навпаки, шрифт уже встиг стертися, а Ви, хоча вже обшнарили тисячі квартир, завжди вибирали саме такі квартири, де нас не було і не могло бути, – велика Вам шана.
Ліберали і київські мішухи говорять про Вас із жахом і ненавистю, з ненавистю і злорадством вони повторюють чутки про Ваше покровительство таємним притонам розбещеності… Ми ж, соціал-демократи, не маємо причини ні ненавидіти Вас, ні боятись, навпаки, саме Ви, завдяки щойно згадуваним Вашим рисам, Ваше превосходительство, допомогли нам стати на ноги і розвинути нашу діяльність з усією її нинішньою широчінню. Тому просимо Вас, Ваше превосходительство, не залишати своєї посади.
Щиро вдячні київські соціал-демократи».
Панна Ольга дивилась на мене трохи моторошно, але якось аж просіяла. Питала в Тебе.
Кобилянська. І як це ви пошлете?
Мержинський. Надрукуємо, панно Ольго, і в сотнях примірників роздамо по всьому Києву.
Кобилянська. Але це ж їх тільки дратуватиме.
Мержинський. Кого дратуватиме, а кому дасть відчути нашу силу і неушкодженість – навіть після недавніх арештів.
Ти підсів до мене, ми грали в чотири руки, вечір спадав на землю, а мій брат Михайло, щось упереджено вчуваючи в запитаннях панни Ольги до Тебе, переконував її палко.
Михайло. Це – лицарі наших часів. Справді, людей із такою силою волі і в давнину, і тепер мало. Колись такого могли б сколесувати, а він би й не скривився, а ниньки доля їм душі колесує. Взагалі, мені здається, несправедливо дорікати, що в наше століття, в останні часи героїзм, сила волі й характеру перевелися. Вони єсть, але в інших формах.
Кобилянська.
