«Мені треба пестощів з великими добрими очима і білих рук. Я би тогди сказав людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не казав іще».
Мержинський. А вам треба свіжого повітря і тихого ніжного шепоту смерек. Степи вас дратують, бачу.
Кобилянська. Не так степи, як степові натури. Дайте слово! Тверде мужчинське слово! Ви з Лесею приїдете до мене. Обов’язково приїздіть. Вас наші гори на ноги поставлять, кашель із вас виженуть. З Лесею ми так гарно тримаємось. При ній я заглянула ближче в акції розвою українізму, пізнала більше українського світу і поглядів. Вона така освічена, і я їй дуже вірю. Поезії ціню високо і кажу, що її поезії годні розуміти лиш справжні інтелігенти. Звичайна пересічна публіка не доросла ще до того. Як ви гадаєте, пане Мержинський?
Мержинський. Багато правди у ваших словах, але я читав її вірші робітникам у корабельних майстернях – і вірші мали відгук, панно Ольго.
Кобилянська. Бачила чимало, але такої… Ви ж придивіться, пане Мержинський, ця жінка просто спалюється, як свічка. Тихо дихайте коло неї! Обороняйте її! Вона ж хоче за вас усіх сама перегоріти. Ви маєте відповідати за цю свічку, чуєте мене, пане Мержинський! Боже ж мій, оці великі, завжди палаючі зіниці – таж будьте коло неї, як коло свічки…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
