чи мазками залізає на обличчя, мов шоколад на торт.
«Хм…» – від цієї думки мені стало смішно. Настрій піднявся. Ну нарешті! Нарешті я змінюся. І життя повинно змінитися! Звичайно, дещо страшнувато, і як це сприймуть мої знайомі, не кажучи вже про рідних? Мама, мабуть, спочатку подивиться і скаже: що це з тобою зробили? Так, як було раніше, – було краще. А потім підбадьорить і скаже, що навіть гарно, просто звикнути треба. А чоловік? Мабуть, теж усміхнеться, але якось байдуже. Ніяких емоцій від нього я не очікую, тому це пройде повз нього. Ну, підстригла, ну, якщо хочеш так, то нехай буде. Повна байдужість.
Все. Тепер уже назад дороги немає. Хоч можна ще відмовитися. Але я вже вирішила твердо. Це потрібно мені.
Я давно уже планувала ці зміни, але чомусь завжди відкладала цей крок.
Що я вирішила?
Та хоча б зробити нарешті коротку стрижку. Стильну, сучасну, вільну. І щоб уже без лаку, без тієї тонкої, твердої шкірки, що, наче панцир, сковував голову і робив рухи якимись не природніми.
Хочу звільнитися від цього.
Наступного дня рівно о дванадцятій прийшла моя уже добра знайома перукарка, молода дівчина, яка як ніхто вміла вгадати мої настрої та побажання. Може, це просто майстерність переконання, що так справді мені краще? Але мені було комфортно після її чаклувань із моїм волоссям, і мене це влаштовувало, хоч оплата була не такою вже й малою, порівняно з іншими майстрами, так що я погодилася.
– Ну що, наважилися таки? Скільки ж я вмовляла вас раніше до цього кроку. Чому ж тільки тепер? – влетіла вона у відчинені двері.
– Наважилася. Це було нелегко.
– І уже без захисного даху? – все ще не вірила вона. – Щось важко навіть уявити.
– Так, і лаку вже не буде. Навіть не купуватиму.
Кілька вправних рухів інструментами над моєю головою, і опале волосся, як опале минуле, лягло під ноги. Голові стало легко і комфортно… Нарешті. Нарешті змінилася, звільнилася!
…Це бажання виникло давно. Років п’ять тому, коли я прочитала книжку одного відомого зарубіжного письменника і вперше задумалася про те, для чого я живу і чого ж я хочу. Виявилося, що чіткої мети у мене немає. Є лише примарні мрії, які, як я думала, колись обов’язково збудуться. Про те, як їх здійснити, я уявлення не мала. Лише прочитавши книгу, зрозуміла, що самі по собі вони ніколи не здійсняться – це я повинна щось для того зробити.
До цього часу я була звичайною обивателькою, яка дотримується нав’язаних ще з дитинства принципів та обмежень: це не можна, того не треба, так негарно. Та й зовнішність звичайна, як на мої тридцять з хвостиком. Намагалась завжди підтримувати її, доглядати за собою, тому випадкові знайомі інколи давали навіть менше. Це мене наповнювало гордістю.
Все тоді у мені збунтувалося. Але сили щось змінити не було аж досі…
Зовні я змінилася, стала вільною і впевненою, красивою. Здається, це найлегше. Але, напевно, зміни найперше відбулися всередині, хоч це й не так помітно.
Страва 4
Імбир життєвого змісту
Порція
