час Тосіхіто раптом показав на дах будинку навпроти і сказав: «Ого, погляньте-но!» І це, на щастя, відвернуло загальну увагу. Всі подивилися. Дах був залитий промінням ранкового сонця. І там, купаючи глянсувате хутро в цьому сліпучому світлі, сидів такий собі звірок. Та сама лисиця із Сакамото, яку піймав позавчора на сухих пустищах Тосіхіто.
– Лисиця теж завітала покуштувати бататової каші, – сказав Тосіхіто. – Гей, хто там, дайте пожерти цій тварюці!
Наказ було негайно виконано. Лисиця стрибнула з даху й тут же у дворі взяла участь у частуванні.
Уп’явшись поглядом у лисицю, що хлебтала бататову кашу, ґої з сумом і розчуленням подумки оглянувся на себе самого, яким він був до приїзду сюди. Це був він, над ким потішалися самураї. Це був він, кого навіть вуличні хлопчаки обзивали червононосим. Це був він, самотній чоловічок у вицвілім суйкані та драних хакама, хто понуро, як бездомний пес, вештався по вулиці Судзаку. І все-таки це був він, щасливий ґої, що плекав мрію попоїсти вволю бататової каші… Від усвідомлення, що більше ніколи в житті він не візьме до рота цю бататову кашу, на нього зійшло заспокоєння, і він відчув, як висихає на ньому піт, і висохла навіть крапля на кінчику носа. Вранці в Цурузі сонячно, одначе вітер пробирає до кісток. Ґої поквапливо схопився за ніс і голосно чхнув у срібний казанок.
Вересень 1916 р.
Мавпа
Діло було в той час, коли я, повернувшись із далекого плавання, вже готовий був попрощатися зі званням «ханґьоку»[50] (так на військових кораблях називають кадетів). Це сталося на третій день після того, як наш броненосець увійшов до порту Йокосуки, годині о третій дня. Як завжди, голосно протрубив ріжок, закликаючи на перекличку тих, що звільнялися на берег. Не встигла в нас майнути думка: «Та сьогодні ж черга сходити на берег правобортовим, а вони вже вишикувалися на верхній палубі!» – як раптом протрубили загальний збір. Загальний збір – не жарт. Зовсім нічого не розуміючи, ми кинулися нагору, на бігу запитуючи один одного, що сталося.
Коли всі вишикувались, помічник командира сказав нам так:
– Останнім часом на нашому кораблі з’явилися випадки крадіжок. Зокрема вчора, коли з міста приходив годинникар, у когось пропав срібний кишеньковий годинник. Тому сьогодні ми зробимо поголовний обшук команди, а також оглянемо особисті речі.
Ось що приблизно він нам сказав. Про випадок з годинникарем я чув уперше, але що в нас бували крадіжки, це ми знали: в одного унтер-офіцера та у двох матросів пропали гроші.
Позаяк особистий обшук, зрозуміло, всім довелося роздягтися догола. Добре, що був лише початок жовтня, коли здається, що ще літо, – варто лише подивитись, як яскраво освітлює сонце буї, що гойдаються в гавані, – і роздягатися не так уже й страшно. Біда лиш: у деяких із тих, хто збирався на берег повеселитися, при обшуку знайшли в кишенях порнографічні листівки, превентивні засоби. Вони стояли червоні, розгублені, не знали, куди дітися. Здається, двох-трьох офіцери побили.
Хай там як,
Ханґьоку – ґейша-учениця, яка ще не оволоділа складною майстерністю справжньої ґейші.
