були очі – нині перлини.«Чи ти живий, чи ні? Чи в тебе в голові нема нічого?»
Але
О О О – той шекспірівський Бешкет,
Такий грайливий,
Такий блискітливий!
«Так що ж робити? Що робити?»
«Отак зірвись і побіжи на вулицю,
Волосся розпустивши. А завтра що?
Що взагалі нам діяти?»
Гаряча ванна о десятій,
Авто закрите о четвертій, як піде дощ.
За шахи сісти – очі без повік
Заплющити і стуку в двері ждати.
Коли чоловік тієї Лілі з війська вернувся, я їй сказала,
Не добираючи слів, просто сказала їй:
ПОКВАПСЯ, ВЖЕ ПОРА.
Повернеться зараз Альберт, візьми – причепурися.
Він спита, де ж ті гроші, що їх лишав тобі
На дантиста. Бачила я: при мені давав їх.
Чула ж бо, як він нараював: «Лілі,
вони в тебе понавипадали,
Новісінькі встав, бо дивитись на тебе не можу».
1 я вже не можу, кажу: «Подумай про бідолаху.
Був у війську чотири роки. Стужився за ласкою.
А коли ти не хочеш, тебе виручать інші».
Ах так? – вона мені. – Я ж їй: а певно, так.
Знаю, кому зобов’язана, – каже і в вічі мені зазирає.
МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ПОРА ВЖЕ ПОРА.
Тобі це не до вподоби, роби як знаєш, – кажу їй, —
Інші тільки чекають, аби його переманити.
Як Альберт покине тебе, пам’ятай: я застерігала.
І не сором тобі, кажу їй, виглядати такою старою
(Їй же щойно тридцять перший).
Чим же мушу зарадити, – смутно вона проказує.
То все ті пігулки, приймала їх, щоб викинути.
(Має вже п’ятеро, мало не вмерла від
Джорджа малого.)
Аптекар казав: «Не турбуйся». Та чулася
дуже кепсько.
Ти справді таки дурненька, – кажу їй на те.
Коли Альберт не залишить тебе, так навіщо,
Навіщо ти віддавалась, коли дітей не хочеш?
МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ПОРА ВЖЕ ПОРА.
Альберт вернувся в неділю. Шинку приготували.
І мене запросили, щоб скуштувала гарячої.
МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ПОРА ВЖЕ ПОРА.
МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ПОРА ВЖЕ ПОРА.
Добраніч, Білле. Добраніч, Лу. Добраніч, Мей.
Добраніч. Па. Па. Добраніч. Добраніч.
На добраніч, вельможні пані,
На добраніч, любі пані. Добраніч. Добраніч.
Намет ріки роздерто; останні пальці листя
В підмоклій глині берега втонули. Вітер
Безголосий перетинає землю буру. Німфи від’їхали.
Мила Темзо, тихо плинь, поки пісню викінчу.
Не спливають в нурті порожні пляшки,
папірці з бутербродів,
Ні шовкові носовички, ні недокурки,
Ні інші свідчення про літні ночі. Німфи від’їхали.
Десь поділися, не лишивши адреси, їх друзі
Згаяли час і щезли – нащадки директорів з Сіті.
Над хвилями Женевського озера сів я та й заридав…
Мила Темзо, тихо плинь, поки пісню доспіваю.
Мила Темзо, тихо плинь, – глуху пісню і недовгу,
Та
