Богданового діда зупинився вранці, його стрілки, звісно, не показували, день зараз чи вечір – просто чверть на шосту.
Час, за котрим продовжували жити бранці годинників.
Розділ VІ
Убивці часу
Цього ранку Богдан прокинувся чверть на шосту (іншого часу годинники просто не показували). Точніше, цього ранку Богдана нахабно розбудили. Спочатку десь нагорі ніби гримнув вибух, затим приїхали пожежні машини з пронизливими сиренами, і вже довелося прокидатися – в їхньому будинку щось сталося, усім мешканцям наказали негайно евакуюватися. Навіть «швидка» навідалася – одразу дві карети. У чому був, Богдан вискочив на вулицю, і з напівсонним Грубасом на руках (цього кота навіть кінець світу не розбудить) приєднався до купки таких самих переляканих сусідів. Що сталося?
З’ясувалося, у їхньому будинку вибухнув балон із газом. На горішньому поверсі, у двокімнатній «хрущівці» Старостенків. Схоже, дружина господаря залишила на ніч увімкненою газову плиту. Хоч, швидше за все, вона її майже не вимикала – відколи зупинилися годинники. Ніхто з великої галасливої родини не вижив. Постраждали й кілька сусідніх квартир. Коли ж пожежники разом із міліцією та «швидкими» поїхали з місця пригоди, забравши з собою сім чорних поліетиленових пакетів з трупами, сусіди вирушили на огляд опечатаної «нехорошої» квартири. Собак там не знайшли – обидва велетні-псевдосенбернари ніби випарувались із помешкання. Може, хоч вони врятувалися?
Богдан теж пішов на оглядини, завбачливо зоставивши Грубаса вдома. Сусіди голосно обурювались (це ж увесь будинок міг у повітря злетіти!), нишпорили випаленими кімнатами Старостенків, морщили носи від смороду паленого м’яса, а Богдан стояв і дивився перед собою на стіну. На обвуглений годинник, змайстрований колись ще його дідом, весь у сажі та кіптяві, як і стіни довкола. Почорнілі стрілки досі показували чверть на шосту. Тільки ніхто вже у цій оселі не сідав вечеряти. Стіл згорів, як і його господарі. Це сталося рівно чверть на шосту. Богдан обережно зняв ще теплий годинник зі стіни і виніс його на вулицю. Закопав неподалік під кущем шипшини, всіяним зморщеними брудно-помаранчевими плодами, що їх добре збирати на запашний зимовий чай. Особливо допомагає від застуди. Вцілілі сусіди мовчки стояли і дивилися, як Богдан закопує у мерзлу землю те, що зосталося від годинника погорільців. Ніби то він Старостенків закопував – стояли, як на похороні. Хтось із сусідів позичив йому лопату. Навіть не питаючи, навіщо.
З сивого провалля неба повалив густий лапатий сніг. Перший цьогоріч. Сусіди квапливо розбіглися по домівках – нікому й на думку не спало радіти з першого снігу. Богдан зостався у дворі сам. І тоді йому знову почулися голоси…
За два дні до повені світ почав всихати у нас,
рівномірно у кожного, дихаючи спрагою й потом,
кожне життя всередині мало свій контрабас,
але жоден із жителів не знав нічого про ноти…
За два дні до повені квіти проростали у нас,
рідкісні
