піратська копія за кілька баксів. Навіть атомний годинник, що за ним звірявся час у всьому світі, вийшов з ладу. Не працювали секундоміри. Рухався хіба пісок у клепсидрах, але такі «годинники» не показували часу, хіба фіксували окремі його відтинки. Та й де взяти піскових годинників на всіх? Вони давно вже зробилися раритетами, останні екземпляри котрих зберігалися в музеях, наукових лабораторіях та приватних колекціях. Людям були потрібні справжні годинники. Але закони фізики чомусь більше не мали влади над годинниковими механізмами. Все залишилось на своїх місцях, просто якоїсь миті світ позбувся можливості рахувати час. Жоден науковець не зміг пояснити, що насправді трапилося, навіть славетний Стівен Гокінг[2] затаєно мовчав, хоч його публічного виступу світ очікував найбільше. Ніби фізично скалічений, позбавлений мови і прикутий до інвалідного візка науковець був зобов’язаний виправдовуватися перед усім людством за збій у законах природи чи… за помилку Бога (різні побутували версії). Але Гокінг, схоже, не поспішав із поясненнями. Або він так само не уявляв, що сталося, або ж уже просто фізично не мав змоги спілкуватися зі світом – казали, здоров’я геніального вченого з кожним днем погіршується, він навіть замислюється про евтаназію. Репортери та представники годинникових брендів удень і вночі чергували під будинком Гокінга, аж доки його рідні зі сльозами на очах не попросили всіх піти.
– Стівен не може вам повернути час, пробачте, – так вони сказали перед тим, як зачинити двері перед самісіньким носом непроханих гостей.
ЗМІ переключилися на інших експертів (залишивши на даху будинку навпроти чергового репортера – якщо Гокінг помре, їхнє бюро новин має першим про це дізнатися), а годинникові бренди розгублено завмерли – хтось просто викреслив їх із життя.
У швейцарському офісі компанії Rolex, заснованої в далекому 1905 році німцем Гансом Вільсдорфом, уявлення не мали, що робити з понад півмільйоном коштовних годинників, котрі компанія стабільно випускала щороку. Престижний годинниковий бренд Girard-Perregaux мав іще давнішу історію – його було започатковано 1791 року, і це саме їхні інженери винайшли перший кварцевий механізм з пульсацією 32 768 Гц, котрий і став міжнародною нормою для кварцевих годинників усього світу. Тепер кварцеві годинники мовчали. Як і механічні годинники швейцарської марки Blancpain, чия історія розпочалася ще 1735 року з сільського годинникаря Жан-Жака Бланпа. Усі їхні годинники були механічними, усі збиралися винятково вручну, усі як один тепер завмерли. Сотні тисяч коштовних годинників преміум-класу водномить вирушили на смітник. Така ж доля спіткала й п’ятнадцять тисяч годинників Audemars Piguet, кожен з яких був зібраний вручну й позначений унікальним номером та підписом майстра.
Не оминули важкі часи й компанію Chopard, названу ім’ям свого засновника Луї-Улісса Шопара, що починав із виготовлення кишенькових годинників на ланцюжках далекого 1860 року в містечку Сонвійє. Щоправда, перш ніж позбутися знаменитих
Стівен Гокінг – видатний англійський фізик-космолог, автор знаменитої книги «Коротка історія часу. Від великого вибуху до чорних дір», що побачила світ 1988 року і розійшлася у кількості понад 10 млн примірників, витримавши двадцять перевидань англійською та сорок перекладів. «Корифей фізики, один з небагатьох теоретиків, що, можливо, от-от розгадає задум Божий», – писалося про Гокінга у ЗМІ. Також учений відомий тим, що вже багато років бореться із невиліковною недугою: ще в юному віці у нього з’явилися ознаки бокового аміотрофічного склерозу, які призвели до незворотного паралічу. Після операції на трахеї 1985 року Гокінг втратив здатність і говорити. Друзі подарували йому синтезатор мовлення, який було встановлено на його візку і з допомогою якого Гокінг може спілкуватися з людьми. Незважаючи на тяжку хворобу, Стівен Гокінг веде активне життя – він був двічі одружений, має трьох дітей та посаду Лукасівського професора математики у Кембриджі (триста років тому цю посаду обіймав Ісаак Ньютон).
