якою брехнею витягнути злочинця з-за ґрат. Климентію, герой війни не має індульгенцій у мирному житті.
– Хіба зараз мир?
– Перепрошую – в тилу справді імітація миру. Тим не менше. Ми разом два роки, й ти ніколи не підкреслював цю різницю.
– Різницю?
– Так. Я полячка, католичка. Ти українець, православний. Мені здавалося, нас дотепер нічого не розділяло. Як колись нічого не заважало побратися з Басею. Ані те, що вона вихрещена жидівка, ані те, що…
Кошовий зупинив її поглядом, Магда ковтнула останні слова, щоки запашіли.
– Вибач. Я не мала права, не повинна була. Просто цей чоловік, ці розмови… Коли є спільний ворог, якого всі скуштували на смак, подібні розмови треба по змозі згортати.
– Якщо закривати очі й вуха, нічого довкола не припиниться, Магдо.
Вона взяла з комоду свої цигарки.
– Ти киватимеш на заміри поляків.
– Спершу я поговорю з Ладним і зрозумію, з чим доведеться мати справу.
– Але ти все одно придумаєш казку, яка допоможе витягнути убивцю на волю. Й у перспективі – виправдати. Поліція розбиватиме лоба, шукаючи іншого вбивцю, якого насправді не існує. Климентію, я не лише шляхетного польського роду. Я також удова поліцейського, а покійний пан Богданович закон поважав.
– Ми посваримося?
Тепер замовкли обоє.
– Поки не знаю, – мовила першою Магда.
– Я так само. Лише візит до Бригідок. Далі побачимо. Влаштує обіцянка тримати тебе в курсі справи й радитися перед тим, як приймати якесь рішення?
– Мене влаштує, якщо ти відмовишся порушувати закон.
Віко сіпнулося вкотре за ранок.
– Коли так, пропоную компроміс, – сказав Клим. – Я обіцяв добитися побачення з Ладним і переговорити з ним. У цьому пункті жодного порушення нема. Рішення прийму потім. Власне, так я й збирався зробити. Годиться?
Магда повела плечима.
– Ти все одно вже вирішив. На цьому етапі від мене нічого не залежить. Мої зауваження ти почув. Хочеш – вважай це страхами. І все, вже давно час поснідати.
Забравши цигарки з собою, Магда зникла в кухні.
Розділ третій
Диво в кабінеті комісара поліції
– Я вже думав, ви заспокоїлися, пане Кошовий.
– Не бачу причин вашого неспокою, пане комісаре.
Цього року Клим зустрічався з Мареком Віхурою четвертий раз, і вперше – в дирекції кримінальної поліції, де той займав свій старий звичний кабінет. Пішовши у відставку перед самою війною два роки тому й пересидівши у Львові всі дев’ять місяців російської окупації, Віхура сам зажадав повернутися до служби. Після побаченого й пережитого йому хотілося знову стати корисним місту, і Магда тоді обмовилася: Віхура навіть пропонував свої знання, вміння й таланти австрійській контррозвідці. Там відставного поліцейського охолодили й переконали, коли вже свербить, обійняти колишню посаду.
На той час більша частина службовців розбіглася
