відповідь стрілець розсміявся:
– Ти запитай, чи вона справна. А я не промахнуся в разі чого. Маю досвід.
– Стрілятимеш у мене?
– Якщо даси привід.
Кошовий поворушив пальцями. Ладний не відреагував.
– Коли так – питання: все, що ти мені розказав, – брехня?
– Чиста правда. Я не вбивав Олеся Косацького. Я опинився там випадково.
– Тоді для чого вся ця вистава?
– Це не вистава. Все насправді, пане адвокате. Зараз ти виведеш мене з Бригідок. І якщо хочеш жити, робитимеш так, як я казатиму.
– Я жити хочу. Та й героя з себе корчити не збираюся. Тим більше, серед нас двох герой у цій камері лише один.
– Знущаєшся?
– Аж ніяк.
– Кепкуєш, – тоном, який не визнає заперечень, мовив Ладний, правиця міцніше стисла револьвер, вказівний палець легенько попестив спуск. – Нічого дивного. Давно говорять про те, як ви, балакуни, що хочуть самі собі здаватися державниками, ставитеся до нас. Тих, хто готовий за державу стояти горою. Ви ж боїтеся нас. Бо ми нюхали порох, бачили смерть, витягали з поля бою поранених побратимів. Нам уже нема кого боятися й чого втрачати.
– Хтось добре прочистив твій мозок, Захаре.
– І це нам знайоме. Щойно починаєш казати правду, відразу чуєш у відповідь: то ви, паньство, співаєте з чужого голосу. Ви всього боїтеся, бо нині вам підіграє цісар – а ви за це готові підігравати йому. Ви робите вигляд, що домовляєтесь. А тим часом зраджуєте наші спільні інтереси. Через те нам із вами не по дорозі.
– Кому з ким? Заради Бога, Захаре, – що нам ділити? Ми познайомились заледве годину тому…
– Але вашого брата-балакуна я набачився й наслухався в притулку! – за звичкою перервав Ладний. – Тому доста, доста заговорювати зуби! Я не лишуся в Бригідках більше ані хвилини. Зви наглядача сюди.
Кошовий зволікав. І тоді стрілець зробив те, чого Клим чекав від нього ще менше. Хоч після револьвера під нарами, здається, мав би нічому не дивуватися.
Ладний підняв дуло вище його голови й надавив на курок.
У замкненому просторі камери постріл гримнув, мов вибух.
– Варта! Варта! Сюди! – загорлав Захар.
У цей момент Кошовий, нагнувши голову, рвучко кинувся на нього.
Він не готувався зарані. Щось незнане, але сильне штовхнуло вперед, раціональні думки враз залишили голову, ним заволодів кураж. Клим уже стис кулак, зігнув руку в лікті й завів її для боксерського удару, пірнаючи під стрільцеву правицю й мітячи в щелепу. Міг ударити в сонячне сплетіння, та те саме щось підказало: не варто, бо Ладний у шинелі, вона стримає, згладить.
Хоч як не вдалося.
Ладний ніби чекав – вловивши початок атаки, плавно ступив набік, пропускаючи нападника. Щойно Климова потилиця опинилася точно під його здійнятою догори правицею, різко опустив, рубонув, сильно вдаривши по ній руків’ям револьвера й розбиваючи,
