ці грубуваті фабричні хлопці. Зустрічаючись із ними на роботі, вона лише сухо кивала.
А над містом уже повіяло зимою. Вітер хутко гнав темні хмари. Довгі, тонкі смуги диму з високих фабричних димарів тяглись довкола, різкими раптовими поривами знімався вітер на вулицях і перехрестях. Керрі з тривогою думала про зимовий одяг. У неї немає ні теплого жакета, ні шапочки, ні черевиків. З важким серцем почала вона розмову з Мінні.
– Не знаю, що робити… – знічено сказала вона ввечері, коли вони з сестрою залишилися вдвох. – Скоро зима, а у мене теплого одягу немає. І шапочка потрібна…
Обличчя Мінні стало заклопотаним.
– Ну що ж, – зітхнула втомлено, – залиш собі частину своїх грошей і купи хоч шапочку. – Зменшення сестриного внеску неодмінно викличуть ускладнення.
– О, це було б дуже добре, якщо ти не заперечуєш. Хоч один або два тижні… – осміліла Керрі.
– Може, хоч два долари зможеш платити? – спитала Мінні.
Керрі охоче погодилася. Отже, вихід знайдено. Вона збадьорилася і негайно стала підраховувати. Найперше – шапочка. Бо її вже не цікавило, які пояснення Мінні дасть Гансону. Той нічого не сказав, але в квартирі зависла гнітюча атмосфера.
Можливо, так і склалося б, але несподівано Керрі застудилася. Якось опівдні, після дощу, подув сильний вітер. Керрі, все ще без жакета, вийшла о шостій з фабричної задухи і затремтіла під поривом холодного вітру. Вранці Керрі вже чхала, і коли вона вийшла з дому, нежить посилився. Весь той день у неї нило тіло, а голова була якась важка й гаряча. Надвечір вона почувалася зовсім кепсько, не схотіла навіть їсти. Мінні помітила її млявість і спитала, що з нею.
– Хтозна… Мене щось морозить…
Керрі тулилася до пічки, її лихоманило, і вона лягла в ліжко зовсім хвора. Вранці у неї був сильний жар.
Мінні неабияк перелякалась за сестру і дбайливо доглядала її. А Гансон висловив думку, що може їй краще повернутися додому? Коли вона оклигала через три дні, то було ясно, що місце на фабриці вона втратила. Зима на порозі, вона без теплого одягу, а тепер ще й без роботи.
– Що робити, сестро? – сказала Керрі. – У понеділок я піду, пошукаю роботи, може, вдасться що-небудь знайти.
Та її зусилля були марні. Благенька одежина ніяк не підходила для пізньої осені. Останні гроші витратила на шапочку. Три дні блукала вона по місту, дедалі більше впадаючи в розпач. Атмосфера в квартирі стала нестерпною. Щовечора її охоплювала відраза при самій думці, що туди треба повертатися. Гансон тримався холодно. Керрі розуміла, що це не може так тривати. Мабуть, доведеться все кинути і повертатися додому…
Увесь наступний день вона тинялася містом, позичивши у Мінні десять центів на сніданок. Марно шукала хоча б якоїсь роботи, заходила в дешеві заклади. Заглянула в маленький ресторанчик, у вікні якого побачила об’яву, що потрібна офіціантка, але їй відповіли, що потрібна дівчина з досвідом.
Украй пригнічена, Керрі сліпо йшла крізь густий байдужий натовп.
Раптом
