піти сьогодні в театр? – сказав він, підсуваючись ближче, стіл був не дуже широкий.
– О ні! Я не можу! – злякано запротестувала вона.
– А що ж ви збираєтесь робити ввечері?
– Нічого… – відповіла Керрі сумно.
– Бачу, вам не дуже подобається там, де ви живете?
– Ну, не те щоб…
– То що ж ви робитимете, коли не знайдете роботи?
– Мабуть, поїду додому…
Її голос ледь помітно затремтів. Вони обоє зрозуміли без слів: він – безвихідь її становища, а вона – те, що йому все ясно.
– Ні! – рішуче заявив він. – Це неможливо! – В цю мить він був сповнений щирого співчуття. – Дозвольте допомогти вам… Візьміть у мене трохи грошей.
– О ні! – відсахнулася вона.
– Що ж ви будете робити?
Вона замислилась і мовчки похитала головою.
Він дивився на неї з усією лагідністю, на яку був здатен. У жилетній кишені в нього лежало кілька м’яких зелених банкнот. Друе, беззвучно намацавши їх, дістав і затис у руці.
– Послухайте, крихітко, – заговорив він доброзичливо – Я щиро хочу стати вам у пригоді. Ось, купіть собі дещо з одягу…
Він уперше зачепив цю болючу тему, і вона одразу згадала, що вдягнена так кепсько! Своїм прозорим натяком він вразив її в найболючіше місце. Губи дівчини затремтіли.
Її рука лежала на столі. Вони були зовсім самі в своєму куточку. Він поклав на цю ручку свою – велику й теплу.
– Ну, годі вже, Керрі, – умовляв він. – Що ви можете вдіяти самі? Дозвольте мені по-дружньому допомогти вам.
Він злегка стиснув її ручку. Вона спробувала звільнитись. Він стиснув міцніше, і вона більше не пручалась. Тоді він всунув зелені банкноти в її долоньку і на її заперечливий жест прошепотів:
– Не хвилюйтесь, я вам їх лише позичаю…
Він таки примусив її взяти гроші. Тепер вона відчувала, що якийсь дивний зв’язок єднає її з ним. Вийшли на вулицю, і він провів її далеко на південь, до Полк-стріт.
– Вам таки не хочеться іти до ваших родичів? – спитав він, ніби між іншим.
Керрі почула, але пропустила повз вуха.
– Знаєте що? Приходьте сюди завтра зранку! І ми з вами підемо на денну виставу. Гаразд?
Керрі спершу відмовлялась, але нарешті погодилася.
– А у вільний час купіть собі, що треба – гарненькі черевички і жакет.
Вона й не уявляла собі, які складні думки хвилюватимуть її по його відході. Поки він був тут, її не полишав бадьорий, безтурботний настрій.
– І не сушіть собі голову, як жити далі зі своїми родичами, – сказав він підбадьорливо. – Я вам допоможу.
Керрі попрощалася з ним, почуваючись так, ніби якась велика, дужа рука простяглася до неї, щоб скинути тягар клопотів з її плечей. У неї тепер були гроші – аж дві м’які зелені десятидоларові банкноти!
