в руках, то він здавався їй ще кращим. Продавчиня допомогла їй приміряти – жакет сидів, як на неї пошитий. Обличчя Друе розпромінилося, коли він побачив, як змінилася її постава: вигляд у дівчини став зовсім елегантний.
– Саме те, що треба! – заявив він.
Керрі крутилася перед дзеркалом, їй справді приємно було помилуватись на себе. На щічках запалав рум’янець.
– Беремо! – рішуче повторив Друе.
– Але ж він коштує дев’ять доларів! – стурбувалась Керрі.
– Ну й що з того? Купуймо, – настоював Друе.
Вона вийняла з гаманця одну банкноту. Продавчиня спитала, чи вдягне вона жакет одразу? Вийшла, повернувшись із рештою. Справу було зроблено.
Від «Партріджа» вони пішли у магазин взуття, де Керрі приміряла черевички. Побачивши, як гарно вони виглядають на її ніжках, Друе замиловано сказав:
– Не скидайте!
Але Керрі похитала головою: вона ж має повернутись до сестри. Друе за одним заходом купив їй ще й сумочку, потім рукавички, а вона за його порадою придбала й панчохи.
– А завтра, – сказав він, – ви підете і купите собі ще й спідницю.
Все це Керрі робила з якимось тривожним передчуттям. Вона все більше заплутувалась, але міцніше хапалася за думку, що шлях до відступу ще відкритий.
Друе знав, де можна винайняти кімнату на Вобеш-авеню. Показавши Керрі на будинок, до якого вони підійшли, він застеріг:
– Дивіться ж, тепер ви – моя сестра…
Він уміло вів переговори з хазяйкою, уважно все оглянув, вибрав, покритикував щось, обміркував і зрештою все владнав.
– Її речі прибудуть через день-два, – заявив він вдоволеній хазяйці.
Коли вони зосталися в кімнаті самі, Друе ні на йоту не змінив своєї поведінки. Він продовжував триматися так, наче вони були ще на вулиці. Керрі залишила в кімнаті свої покупки.
– Ну, що ж, – огледівся Друе. – Чому би вам не переїхати сьогодні ж?
– О ні! Я не можу! – відповіла Керрі.
– Але чому?
– Я не хочу отак раптово піти від них…
Він знову повернувся до цієї теми, коли вони вже йшли вулицею. День видався теплий, сонячний, вітер зовсім ущух. Із цієї розмови з Керрі Друе вже мав до дрібниць точне уявлення про ту атмосферу, яка панувала в квартирі її сестри.
– Облиште, Керрі, – сказав він лагідно. – Їх це дуже мало стурбує, запевняю. Я вам допоможу все владнати.
Його слова заколисували, всі лихі передчуття кудись зникали. Спочатку він покаже їй місто, а невдовзі допоможе знайти якусь роботу. Друе сам вірив у свої слова. Він має поїхати у справах, а вона зможе тим часом працювати.
– Знаєте, що вам треба зробити? – сказав він. – Підіть зараз до них, візьміть там свої речі і повертайтесь.
Вона довго думала над цим і, зрештою, погодилась. Домовились, що він чекатиме її на розі Пеорія-стріт. Вона має з’явитись там о пів на дев’яту.
Увечері
