пригадала Гансонові зауваги.
– Свен вважає, що не годиться стояти там, – промовила вона.
– Он як? – перепитала Керрі. – Я недовго, це востаннє…
Вона надягла капелюшок і постояла перед столиком у маленькій спальні, не знаючи, куди покласти записку. Нарешті засунула її під головну щітку Мінні.
Коли вхідні двері зачинилися, вона спинилася на мить. Що вони подумають? Дівчину раптом вразила незвичність її вчинку. Вона повільно спустилася вниз, оглянулася на освітлені сходи і попростувала вулицею, удаючи, ніби вийшла на прогулянку. Досягнувши рогу, Керрі прискорила крок.
А в цей час Гансон вийшов з вітальні до дружини і спитав:
– Керрі знову стирчить унизу?
– Так, – відповіла Мінні, – але вона обіцяла, що це востаннє.
Він підійшов до дитини, що гралася на підлозі, і почав бавити її, тицяючи в неї пальцем.
Друе в збудженому настрої чекав на розі.
– Ось і ви, Керрі! – промовив він, коли струнка дівоча постать наблизилась до нього. – Ну як, усе благополучно? Чудово, давайте візьмемо кеб.
Розділ VIII
Провісники зими. Хто відгукнеться?
Як часом билинку жене вітер, так недосвідченою людиною грають природні сили, під владою яких перебуває всесвіт. Наша цивілізація ще не вийшла з певної стадії свого розвитку. Людей уже не можна назвати тваринами, бо ми не керуємось виключно інстинктом. Але ще навряд чи можна їх назвати людьми в повному розумінні. Бо ми не завжди керуємось розумом. Тигр не відповідає за свої вчинки – його озброїла природа. Він від народження підкоряється її законам, не усвідомлюючи, що перебуває під їх захистом. Людина вже надто віддалилась від джунглів, майже виробила самостійну волю, а тому вроджені інстинкти ослабли. Якби ж то воля настільки розвинулася, щоб цілком замінити інстинкти! Людина вже уповні свідома, щоб не підкорятись завжди інстинктам і природним бажанням. Але ще надто слабка, щоб повсякчас їх перемагати. Вона слухняно підкорялася цим потягам, поки була твариною, але, ставши людиною, ще не зовсім навчилась приборкувати їх. Проміжний стан позбавлений рівноваги: людина не у згоді з природою й з інстинктами, але не у повній злагоді й з розумом, керованим її незміцнілою волею. Отож людина – як билинка під вітром: кожен порив пристрасті її підхоплює. І вона підкоряється то інстинктам, то розумові, звідси – неминучі помилки. Вона виправляє їх, падає, знов піднімається. Це істота, вчинки якої неможливо передбачити. Єдине, чим можна себе потішити, це думка, що еволюція не припиняється, а ідеал – то світоч невгасимий. Людина не одвічно вагатиметься отак – поміж добром і злом. Коли це змагання між самостійною волею й інстинктом закінчиться, і глибоке пізнання світу призведе нарешті до цілковитої заміни інстинкту волею, тоді й зникне людська хтивість. Стрілка пізнання буде міцно й неухильно прямувати до єдино гідної мети – істини.
У Керрі, як і в усіх, між інстинктом і розумом, між бажанням і досвідом тривала постійна боротьба. Керрі досі йшла за покликом своїх прагнень – швидше пливла за течією, ніж прямувала у наміченому
