доведеться залишити на той випадок, коли треба буде їхати додому. Треба ж заплатити за проїзд, бо вона нізащо не буде позичати у Мінні. Ну гаразд, а як же вона пояснить, де хоча б на це дістала гроші? Якби їй вдалося щось заробити, як легко б тоді все це владналося!
Вона знов і знов поверталася до цього заплутаного вузла. Завтра вранці Друе чекатиме, що вона прийде у новому вбранні, а це ж неможливо! Гансони, зі свого боку, чекають, щоб вона вже збиралася додому. Вона охоче пішла б від них. Але ж не додому! Вона уявила собі, як вони подивилися б на те, що вона десь дістала грошей, не працювавши. Жахливо, що вона ці гроші взяла – їй стало соромно… Вона була геть пригнічена тим, як усе складалося. Поки була з Друе – все було легко й ясно. А зараз – така заплутаність і безнадія! Куди гірше, ніж було досі: нібито й є допомога, і не можна з неї скористатися…
У неї зовсім зіпсувався настрій, і за вечерею Мінні подумала, що в сестри був тяжкий день. Зрештою, Керрі вирішила, що поверне гроші Друе. Не треба було їх брати! То була помилка. Завтра вона з самісінького ранку вирушить шукати роботу. Опівдні, як було умовлено, зустрінеться з Друе і все йому скаже. І коли рішення було прийнято, на серці в неї стало дуже тяжко, і її знову охопив розпач.
Дивна річ: досить їй було взяти гроші в руки, вона одразу відчула полегшення. І навіть після цих розпачливих думок вона забувала про все – і двадцять доларів здавалися чимось чудовим, чарівним! Ох, ці гроші, гроші! Яке щастя їх мати! Якби зараз їх було вдосталь, як легко розвіялися б усі ці турботи!
Керрі встала досить рано встала і пішла з дому. Рішення шукати роботу було не дуже тверде, однак гроші, що лежали в кишені і принесли їй стільки клопотів, робили думку про роботу трохи легшою. Вона йшла кварталом оптових фірм. Ось зараз треба ввійти і спитати. Серце в неї стислося, ноги несли її далі. «Яка ж ти боягузка!» – казала вона сама до себе. Але ж вона стільки ходила й питала! Все одно – результат буде той самий. Вона все йшла і йшла, тоді нарешті зайшла на одну фабрику. Все повторилося, як і дотепер. Керрі вийшла, почуваючи, що щастя її зрадило. Марні намагання!
Майже бездумно дійшла до Дірборн-стріт. Тут містився великий універсальний магазин «Ярмарок» із нескінченними вітринами, безліччю візків для покупок. Тут вирував натовп покупців. Це видовисько хутко відвернуло її від сумних думок. Сюди вона збиралася прийти, щоб купити собі обнови! Та щоб хоч трохи розважитись, може ж вона нарешті просто поглянути, що продають?
Чи є щось миліше в нашому житті, ніж отой стан піднесення, в якому ми перебуваємо інколи, охоплені бажанням щось придбати, та ще й маючи на те гроші? Вагання, докори сумління, нерішучість… Саме в такому стані була Керрі, коли почала блукати розкішним магазином, серед безлічі речей, виставлених тут. Ще відтоді, коли вона приходила сюди шукати роботу, у неї склалася дуже висока думка про цей магазин. Зараз вона спинялася перед кожною річчю, яку раніш поспішала проминути. Її юне серце палало од бажання усім цим заволодіти! Як гарно вона виглядала б ось у цьому, а оте – якої б надало привабливості! Натрапивши на корсетний відділ, вона завмерла мрійливо перед багатством барв і мережив.
