Еберхардт. Вона робить педикюр вдома у клієнтів.
– Мені так подобається ваша сукня, – сказала місіс Маккі. – Від неї очей не відірвеш.
Місіс Вільсон відхилила комплімент, зневажливо звівши одну брову.
– Ет, це вже старі лахи, – мовила вона. – Цю сукню я вже не ношу – надягаю хіба тоді, коли мені байдуже, як виглядаю.
– Але вона вам страшенно пасує, ви в ній якась особлива, – не вгавала місіс Маккі. – Якби Честер міг зняти вас у такій позі, вийшов би справжній шедевр!
Ми всі мовчки втупились очима в місіс Вільсон, а вона, відкинувши з чола пасмо волосся, подарувала нам у відповідь сліпучу усмішку. Містер Маккі якийсь час придивлявся до неї, схиливши голову набік, а тоді простяг руку вперед, відвів назад і знову простяг уперед.
– Я змінив би освітлення, – сказав він нарешті. – Щоб увиразнити скульптурність обличчя. І обов’язково взяв би в кадр волосся в усій його пишноті.
– А я б нізащо не змінювала освітлення! – вигукнула місіс Маккі. – По-моєму, це…
– Шш! – присадив її чоловік, і ми всі знову зосередилися на предметі дискусії, але тут Том Б’юкенен голосно позіхнув і звівся на ноги.
– Ви б краще випили чогось, – звернувся він до подружжя Маккі. – Міртл, дай ще льоду й мінеральної, поки всі тут не поснули.
– Я ж казала тому хлопцеві, щоб приніс лід. – Міртл звела брови, обурена недбалістю прислуги. – От ледацюги! За ними як не простежиш, нічого не зроблять.
Вона подивилася на мене й не знати чому засміялась. Потім схопила песика, палко поцілувала його і вийшла на кухню з таким виглядом, наче десяток кухарів чекають там її наказів.
– Я зробив кілька непоганих пленерів на Лонг-Айленді, – самовдоволено мовив містер Маккі.
Том тупо подивився на нього.
– Два навіть оправив у рамки й повісив у себе вдома.
– Два чого? – спитав Том.
– Два етюди. Один я назвав «Мис Монток. Чайки», а другий – «Мис Монток. Море».
Кетрін, сестра Міртл, сіла на диван поряд мене.
– Ви теж живете на Лонг-Айленді? – спитала вона.
– Я живу у Вест-Еггу.
– Справді? Я там нещодавно побувала, з місяць тому. На вечорі в одного добродія на ім’я Гетсбі. Ви з ним знайомі?
– Він мій сусід.
– Знаєте, кажуть, він чи то племінник, чи то двоюрідний брат кайзера Вільгельма. Звідти і його багатство.
– Справді?
Вона кивнула головою.
– Я його боюся. По-моєму, з таким, як він, краще не мати справи.
Цю вельми цікаву інформацію про мого сусіда урвала місіс Маккі, яка, показавши пальцем на Кетрін, раптом вигукнула:
– А знаєш, Честере, з нею ти б теж зміг дещо зробити!
Але містер Маккі тільки неуважливо
