Ти знаєш, що ти – людина? (збірник). Василь Симоненко

      Я не заздрю уже нікому —

      Де ще мудрих таких знайти?

      Це ж мені стало вперше відомо:

      Ікс плюс ігрек – це будеш ти.

      І здається, що я володію

      Віковічним секретом краси

      Лиш тому, що я розумію

      Загадкові твої ікси.

      Розумію? Який там розум!

      Просто здорово, що ти є!

      Що вслухається в ніжні погрози

      Збаламучене серце моє.

      Я не заздрю уже нікому —

      Де ще мудрих таких знайти?

      Одному лиш мені відомо:

      Ікс плюс ігрек – це будеш ти.

      Дотліває холод мій у ватрі[51],

      Я один замріяний іду…

      Ми тоді зустрілися в театрі,

      На гальорці в третьому ряду[52].

      І не вірю, що мені здалося,

      Бо напевне знаю – так було:

      То не скрипка кликала – волосся,

      Що тобі спадало на чоло.

      Тишина хиталася велично,

      Ніжні струни квилили внизу[53] —

      Тож було і солодко, й незвично

      У твоїх очах читать грозу.

      А коли виходили із залу

      З думами про вічне і земне,

      Довго ти під ліхтарем стояла

      І чекала, радісна, мене.

      Ми ішли через блакитне місто,

      Мовчки зупинились на мосту.

      Ти була така прозора й чиста,

      Я не смів порушить чистоту.

      Тільки досі знаю: не здалося,

      Так і залишилось, як було, —

      То не скрипка кличе, а волосся,

      Що тобі спадає на чоло.

      Дотліває холод мій у ватрі,

      Біля мосту стишую ходу…

      Часто жду тебе я у театрі,

      На гальорці в третьому ряду…

      Я тобі галантно[54] не вклонюся,

      Комплімента зроду не зліплю,

      Тільки в очі ніжні задивлюся,

      В них свою тривогу утоплю.

      І коли химерною габою[55]

      Спеленає землю довга ніч,

      Довго серце тужить за тобою,

      Довго сон мені не йде до віч.

      Довго білі таємничі крила

      Обвивають маревом видінь,

      І стоїш ти крихітна, і мила,

      І прозора, мов ранкова тінь.

      І палають, ніби стиглі вишні,

      Владно підкоряючи собі,

      Губи неціловані і грішні,

      Очі божевільно голубі.

      Не вір мені, бо я брехать не вмію,

      Не жди мене, бо я і так прийду.

      Я принесу тобі свою надію,

      А подарую смуток і біду.

      Слова ясні, лише

Скачать книгу