чи бакалавр, що підкусить вас іспотайна та буркне комусь, що неправда ваша, на те не зважайте: хоч і завдадуть вам брехню, та руки, що те написала, все одно не втнуть. А щодо тих цитат на берегах, щодо словечок і сентенцій різних авторів, що ними треба вашу повість засмачити, то досить буде із пам’яті пригадати який-небудь латинський вислів або такий узяти, що напохваті лежить. Пишучи, приміром, про волю і рабство, тут же вверніть:
Non bene pro toto libertas venditur auro.[9]
і зразу ж приписочку збоку – Горацій чи ще там хто. Говорячи про всевладдя смерті, не забудьте приточити:
Palida pors aequo pulsat pede pauperum tabernas,
Regumque turres.[10]
Як заведете річ про дружбу, про любов до ворогів своїх, що заповідав нам Господь, то сягніть до Святого Письма і зацитуйте недорогим коштом самого Спасителя: Ego autem dico vobis: diligite inimicos vestros.[11] Чи про лихі помисли згадаєте – і тут вам Євангелія у пригоді стане: De corde exeunt cogitationes malae.[12] Чи про несталих друзів – позичте Катонового двовірша:[13]
Donec eris felix, multos numerabis amicos,
Tempora si fuerint nubila, solus eris.[14]
Отакою та подібною латинщиною ви залучите собі слави щонайменше граматика,[15] а в наші часи це вже неабияка честь і користь. А щодо приміток у кінці книги, се так само робиться дуже просто. Якщо в вашій повісті фігурує якийсь велетень, назовіть його Ґоліафом – хоч воно й дешевенько ніби, дак зате вже готова широкомовна примітка: «Ґоліаф альбо Ґоліят[16] – одноборець філістийський, котрого пастух Давид убив каменем із пращі в Теребинтовій долині, як про те повідається в Книзі Царів, глава отака й така. Далі, якщо хочете виставити себе за вченого гуманіста й космографа, згадайте в вашій історії ніби ненароком річку Тахо, – буде вам іще одна знаменита примітка: «Ріка Тахо,[17] названа так по імені одного гишпанського короля, бере свій початок у такому й такому місці і вливається в Море-Окіян,[18] обполоскавши мури славутнього міста Лісабони; гадають, що вона має в собі золотодайний пісок» і все таке. Як заведеться мова про розбійників, нате вам історію Кака[19] – я можу її з голови проказати; як про жінок легких звичаїв – тут вам стане у пригоді єпископ Мондоньєдський[20] з усіма своїми Ламіями, Лаїдами та Флорами; приміточки будуть вельми авторитетні. Як про безсердечниць – нате вам Овідієву Медею,[21] як про чаклунок та чарівниць – маєте Гомерову Каліпсо і Верґілієву Цірцею.[22] Як про завзятих войовників – Юлій Цезар у своїх «Записках» подасть вам до послуг себе самого, а Плутарх настачить вам цілу тисячу Олександрів.[23] Як поведете річ про любов, то, розуміючи таку-сяку дрібочку по-тосканськи, вдайтеся до Леона Юдея[24] – він вам того добра повну мірку з наспою уділить. А не хочете чужинами блудити, то маєте вдома власного Фонсеку з його «Любов’ю до Бога»[25] – там і на вас, і на всякого мудреця тієї справи стане. Одно
Волі не слід продавать за все золото світу (лат.).
Смерть бліда і в злидарські халупи, і в царські палати стукає рівно (
Я ж вам глаголю: любіть ворогів ваших (лат.). (
З серця беруться ледачі думки (лат.). (Те саме, розд. XV, в. 19.)
Наведений двовірш зі збірки «Трістії» Овідія (43 р. до н. е. – 17), одного з найбільших римських поетів. Помилка припущена Сервантесом зумисно. Двовірші Катона (ІІІ чи початок ІV ст.) – широко відома за тих часів збірка повчальних латинських віршів-висловів, яка приписується Діонісію Катону.
Поки щасливо живеш, численних матимеш друзів. Прийде година лиха – зразу лишишся один. (Цей латинський двовірш належить не Катонові, а Овідію – збірка «Жалі», книга перша, елегія VI).
У давньогрецькій міфології пастух-велетень Как хитромудро вкрав у Геракла волів, заганяючи їх до печери задом наперед, та Геракл почув їх ревіння й на смерть покарав крадія.
У давньогрецькій міфології
У Гомеровій «Одіссеї» закохана в героя німфа
Римський політичний діяч і полководець Гай Юлій Цезар, який 58–50 рр. до н. е. був намісником римської провінції Ґаллія (Ґаллією до ХVІІ ст. включно називали землі, які входять до складу сучасних Франції, Люксембурґу, Бельгії, Нідерландів і Швейцарії), у своїх «Записках про ґалльську війну» відтворює події часів намісництва, але про себе пише в третій особі. Плутарх (46 – 120 чи 125) – давньогрецький історіограф, автор знаменитих «Порівняльних життєписів», вважається творцем жанру біографії.
