(ці),Той довіку подать пла- (тить).
Треба бути ідіо- (том),
Щоб сусіді вікна би- (ти),
Коли сам живеш в буди- (нку)
Під покрівлею скляно- (ю).
Як розумний пише тво- (ри), —
Все обдумає, обми- (слить),
Щоб ніде з шляху не схи- (бить);
Хто ж папір даремно тра- (тить)
На розвагу кухова- (ркам),
Пре у книгу пісне й ки- (сле).
О ти, чиї пригоди невеселі
Нагадують мою біду немало,
Коли ридав з одчаю я бувало,
Страждаючи один на Бідній Скелі;[32]
Ти, що гасив жагу в гіркім джерелі,
Кого розпука слізьми напувала,
Кого земля з землі ж і годувала,
Не з мідної чи срібної тарелі, —
Будь певен в тому, що на віки вічні,
Допоки в небі у красі величній
Погонить коні Феб золотокудрий,[33]
Твій подвиг буде в людях найславніший,
Твій рідний край між інших найсильніший,
А твій творець – над всіх у світі мудрий!
Я бив, рубав, крушив, віщав і діяв,
І подвиги звершив я незрівнянні;
Відважний і палкий на полі брані,
Сто кривд я відомстив, сто сот розвіяв.
Зажив я слави, про яку я мріяв,
І віддано служив своїй коханій;
Пігмей мені ввижався в великані,
І завжди честь у битвах я леліяв.
Над долею я знав могутні чари,
Хапав за чуба випадки ледачі,
Тьму перешкод зумів перебороти.
Та хоч піднеслись високо над хмари
Оті мої прославлені удачі, —
Тобі я заздрю, славний Дон Кіхоте!
Хотіла б я, прекрасна Дульсінеє,
Щоб висився в Тобосі замок мій;
Змінявши Лондон на приют сільський,
Спочила б я і тілом і душею.
Якби могла я мрією твоєю
Доповнити веселку власних мрій
І глянути, як рицар вірний твій
Летить у бій, подібний до Арея![36]
Якби я цноту вберегти могла
Від Амадіса, як уберегла
Ти від свого гідальга Дон Кіхота!
Всі заздрили б незаздрісній мені,
А я жила б щасливо день при дні,
Не відаючи, що таке гризота.
Чолом тобі, прославлений герою!
З тобою доля повелась ласкаво:
Ти джурою служив і діяв браво,
Не втративши, проте, свого спокою.
Лишивши серп, носив ти пану зброю
І правду мовив щиро, нелукаво;
Урозумлять ти маєш повне право
Шаленців, що змагаються з судьбою.
Хороший, Санчо, твій осел сумирний;
Сакви твої, потрібні при обіді,
Усім являють розум твій статечний.
Хвала
Амадіс Гальський сховався від світу на острові Бідна Скеля, «проводячи свої дні в сльозах і постійних душевних муках» після того, як Оріана несправедливо приревнувала його до Бріолани, якій він допоміг повернути острів. Дон Кіхот намагається копіювати безумства, викликані любовною тугою свого улюбленого героя в розділах ХХV і ХХVІ першої частини роману.
Сонце (Феб – один з епітетів Аполлона як божества світила).
Дон Бельяніс Грецький – герой рицарського роману у 4-х частинах «Історія великодушного, відважного й непереможного кавальєро дона Бельяніса Грецького» Херонімо Фернандеса (1545–1547), однієї з найулюбленіших книг Дон Кіхота. Сервантес підсміювався над незліченними травмами її героя: так, у розділі І він пише: «…як Дон Бельяніс міг завдавати й сам діставати таку силу ран – хоч би які знаючі лікарі їх гоїли, все обличчя його і все тіло мало бути покарбоване близнами та шрамами».
Cеньйора Оріана – донька короля Великої Британії Лісуарте, якій служить і з якою заручений Амадіс Гальський.
