в кінці зошита, і таблиці для обчислювання французьких, англійських та іспанських грошей на монету, яка була в обігу.
– Бережливий злодюга! – вигукнув лікар. – Цього нелегко було обдурити.
– А тепер, – сказав сквайр, – подивимось, що тут.
Конверт був запечатаний у кількох місцях, причому за печатку правив наперсток, очевидно той, що я його знайшов у кишені капітана. Лікар обережно розкрив конверт, і з нього на стіл випала карта якогось острова з позначенням довготи, широти, глибини моря біля берегів, з назвами бухт, мисів і заток. Взагалі, тут було вказано все, що треба знати для того, аби безпечно підвести корабель до берега й кинути якір.
Острів тягнувся на дев’ять миль уздовж і на п’ять вшир. Формою своєю він нагадував товстого дракона, що звівся на задні лапи. На карті було позначено дві добре захищені гавані й гора в центрі острова, що мала назву «Підзорна Труба».
Крім того, на карті були різні додаткові позначки, зроблені пізніше. Найбільше впадали в око три хрестики, написані червоним чорнилом: два в північній частині острова і один – у південно-західній. Біля цього останнього хрестика тим самим червоним чорнилом дрібним чітким почерком, що дуже відрізнявся від карлючок капітана, було написано:
«Більша частина скарбу тут».
На зворотному боці карти тим самим почерком були написані такі пояснення:
«Високе дерево на схилі Підзорної Труби, напрямок на північ від північ-північ-сходу.
Острів Скелета схід-південь-схід і на схід.
Десять футів.
Злитки срібла в північній ямі. Знайдеш її, йдучи узліссям зі східного боку, за десять сажнів на південь від Чорної скелі, просто проти неї.
Зброю знайти легко, вона в піщаному горбі на північному кінці Північного мису, тримаючись на схід і на чверть румба до півночі.
Д. Ф.»
І все. Та хоч як це було коротко й незрозуміло для мене, але сквайра і доктора Лівсі записи ці захопили.
– Лівсі, – заявив сквайр, – вам треба негайно покинути вашу кляту лікарську практику. Завтра я вирушаю до Бристоля. За три тижні – та які там три тижні… за два тижні… за десять днів ми матимемо найкраще судно, сер, і найдобірніший екіпаж в Англії. Гокінс буде в нас юнгою. З тебе вийде неабиякий юнга, Гокінсе. Ви, Лівсі, – корабельний лікар. Я – адмірал. Ми візьмемо з собою Редрета, Джойса і Хантера. Погожий вітер швидко домчить нас до місця. Відшукати там скарб буде зовсім не важко. І в нас стане стільки грошей, що хоч їж їх, хоч купайся в них, хоч засипайся ними з головою…
– Трілоні, – відповів лікар, – я їду з вами. І ручуся за себе й за Джіма, що ми обидва виправдаємо ваше довір’я. Є тільки одна людина, якої я побоююсь.
– Хто це? – вигукнув сквайр. – Назвіть мені цього негідника, сер!
– Це ви, – відповів лікар. – Бо ви не можете тримати язика за зубами. Не тільки ми знаємо про ці папери. Розбійники, які вчинили напад на корчму
