бульки. Приготував собі мисочку з мильним розчином і задовольнявся тим, що з вікна випускав на вулицю строкаті барвисті пухирці. Перехожі зупинялися, задля розваги розбивали ціпком одну чи дві кольорові кульки, всміхалися та підморгували, але ніхто не дивувався. Адже від цього дому на Брук-стрит можна було сподіватися чого завгодно: там раптом серед ночі озивався клавесин, люди чули, як там завивають і схлипують співачки, коли холеричний німець у несамовитому гніві погрожував їм, бо вони на восьму частину тону співали зависоко або занизько. Для сусідів із Ґросвенор-сквер будинок на Брук-стрит, 25 давно вже був божевільнею.
Слуга тихо і наполегливо й далі видував барвисті бульбашки. Трохи згодом він вочевидь удосконалив свою вправність, бо немов мармурові, бульки були вже більші і з тоншими оболонками, злітали вгору дедалі швидше і легше, одна навіть перелетіла низенький вершечок даху будинку навпроти. Аж раптом слуга перелякався, бо увесь будинок здригнувся від глухого удару. Забряжчали склянки, захиталися гардини: певне, на другому поверсі впало щось важке і велике. Слуга підскочив і притьмом вибіг сходами до кабінету.
Стілець, на якому сидів господар під час праці, стояв пустий, у кімнаті нікого не було, і слуга вже хотів бігти до спальні, як раптом побачив, що Гендель лежить без руху на підлозі з широко розплющеними очима, і аж тепер, коли слуга перелякано заціпенів, він почув глухий важкий хрип. Дебелий чоловік лежав горілиць і стогнав, чи, радше, щось стогнало в ньому короткими, щоразу тихішими поштовхами.
Він умирає, подумав переляканий слуга, і швиденько нахилився допомогти напівпритомному. Спробував підвести його, підтягти до дивана, але велетенське тіло було надто важким, годі поворушити. Тоді зірвав йому з шиї краватку, що душила шию, і хрип нараз припинився.
А тут уже знизу піднявся й Кристоф Шмідт, учень і помічник господаря, він прийшов скопіювати кілька арій, і його теж налякало глухе падіння. Удвох вони підняли важкого чоловіка – його руки мляво впали вниз, немов у небіжчика – і вклали в ліжко, поклавши голову на подушку. «Роздягни його, – розпорядився Шмідт, – а я збігаю по лікаря. І скроплюй його водою, аж поки прокинеться».
Кристоф Шмідт побіг без сюртука, бо не хотів гаятись, по Брук-стрит у бік Бонд-стрит, махаючи всім екіпажам, які статечним клусом проїздили повз, не звертаючи уваги на огрядного чоловіка в сорочці, що важко сапав. Нарешті один зупинився, кучер лорда Шендоса впізнав Шмідта, що забув про всякий етикет, і розчахнув дверцята. «Гендель помирає! – гукнув він герцогу, знаючи його як великого любителя музики і найкращого мецената свого улюбленого вчителя. – Треба до лікаря!» Герцог одразу запросив його до карети, коні шарпнулися від удару батога, і отак вони добулися до лікаря Дженкінса в кімнаті на Фліт-стрит, де він якраз ревно клопотався аналізом сечі. Лікар на своїй легенькій бідці мерщій поїхав зі Шмідтом на Брук-стрит. «Це, мабуть, тому, що він дуже розгнівався, – розпачливо нарікав учень, поки котилася бідка,
