гнівом, як море – бурею, лихий і таємничий неспокій. Він крутиться з лівого боку на правий, а з правого – знову на лівий і дедалі більше втрачає сон. Може, краще все-таки встати і глянути на слова? Але ні, що́ над ним, над померлим, зможе вдіяти слово? Ні, воно не дасть йому тепер ніякої втіхи, бо Господь дав йому впасти в глибини, відокремив від священного потоку життя! А проте ще пульсувала в ньому сила, таємничо цікава, і спонукала його, а його безсилля нічого не могло вдіяти проти неї. Гендель підвівся й пішов до кабінету, знову запалив світло руками, що аж тремтіли від збудження. Хіба диво одного разу вже не позбавило його паралічу тіла? Може, Господь і душі зможе дати цілющу силу та втіху? Гендель підсунув свічку ближче до списаних сторінок. «Месія»! видніло на першій сторінці. Ох, знову ораторія! Його останні зазнали провалу. Але, неспокійний, Гендель перегорнув титульну сторінку і став читати.
Уже на першому слові він збадьорився. «Comfort ye», – так починався написаний текст. «Будь утішений!» – мов чарівні, були ці слова, – ні, не слова: то була відповідь, божественно дана відповідь, янгольський поклик із навислих небес у його зневірене серце. «Comfort ye», – як це сильно звучало, як струснули його залякану душу ці творчі, натхненні слова. І, навряд чи й дочитавши, навряд чи відчувши до кінця, Гендель уже чує їх як музику, чує, як вони ширяють, кличуть, жебонять і співають. О, щастя, брама відчинилася, він знову відчуває і чує музику!
Руки Генделю аж тремтіли, коли він тепер одну за одною перегортав сторінки. Так, він покликаний, покликаний, кожне слово проникало в нього з нездоланною силою. «Thus saith the Lord» («Так промовляє Господь!») – хіба це не сказано йому, і тільки йому, хіба не та сама рука, яка повалила його ниць, тепер, на щастя, підводить його з землі? «And he shall purify» («Він очистить тебе»), – так, це сталося з ним, йому нараз вимело з серця всю похмурість. Хто інший міг навіяти такі піднесені й могутні слова цьому бідоласі Дженненсу, цьому віршописцю з Ґопсолу, як не він, єдиний, хто знає його скруту? «That they may offer unto the Lord» («Щоб жертву принести Богові»), – так, запалити жертовне полум’я з палкого серця, щоб воно здійнялося аж до небес, дати відповідь, відповідь на цей чудовий поклик. Це сказано йому, тільки йому: «Об’яви своє слово могутнє», – ох, об’явити, об’явити з силою гримотливих тромбонів, ревучого хору, з громом оргáну, щоб слово знову було таким, як і першого дня, священним Логосом, що пробуджує людей, усіх, навіть тих, хто в розпачі ще ходять у пітьмі, бо справді: «Behold, darkness shall cover the earth», ще вкриває пітьма землю, ще не знають вони про блаженство спасіння, яке дається їм цієї миті. Гендель тільки-но прочитав, як уже буяє в ньому, цілком сформований, подячний крик: «Wonderful, counselor, the mighty God», – так, треба хвалити його, дивовижного, що вміє і дати пораду, і діяти, що дає мир збуреному серцю! «Бо янгол Господній підступає до них», – так, на срібних крилах прилетів він у кімнату й торкнувся Генделя і дав йому спасіння. Як не дякувати йому, як не тішитись і радіти, тисячами голосів в одному власному, як не співати й не хвалити: «Господові слава!»
Гендель
