те, що він стримав поширення комуністичного руху. Більшовизм Донцов вважав куди більшим злом, ніж нацизм чи фашизм. А згодом О. Солженіцин навіть напише – Гітлер проти Сталіна, як хлопчик в коротких штанятах.
Донців уважно приглядався до всіх починань Гітлера, але вже під кінець 30-х років пише, що український націоналізм жодним чином не може стати знаряддям чийогось імперіалізму, а тим більше шукати єдності з фашизмом, він повинен перш за все опиратися на власні сили. Сам Донцов ні тоді, ні під час війни жодних контактів з нацистами не мав.
В газеті «Літературна Україна» у 1987 році в № 37 писалося, що Донцов усі свої ідеї взяв «напрокат у фашистських пройдисвітів – Муссоліні, Гітлера, Геббельса» і це при тому, що його ґрунтовна праця «Націоналізм» вперше опублікована була ще в 1926 році. На ту пору Донцов мав уже стійкий сформований світогляд і знайомство з книгами Гітлера та Муссоліні впливати на нього не могло.
А якщо Донцов ворог, то і всі ті, кого він друкував у «Вістнику» не просто вороги, а як писала та ж газета, автори «досить сумнівної якості творів». Що тут очевидна неправда, видно уже з перерахунку тих авторів: Богдан Лепкий, Юрій Липа, Євген Маланюк, Олекса Стефанович, Улас Самчук та інші.
Донцов зробив важливу справу – він виховав нову молодь, яка потім пішла боротися за волю України, він наповнив український патріотизм набагато глибшими національними ідеями, ніж були до нього. Якби такий автор, як Донцов, міг з’явитися бодай у 1890-х роках, то цілком можливо, що йому вдалося б виховати те покоління українців, яке б перемогло у Першій московсько-українській війні 1918–1922 років. На жаль, на ту пору національна свідомість більшості українців була дуже слабенька.
Ширше про працю Д. Донцова «Націоналізм» розповів український політичний діяч, публіцист, ідеолог Організації Українських Націоналістів Степан Ленкавський (6.07.1904, Угорники біля Станіславова – 30.10.1977, Мюнхен). 29.07.1941 р. він, як ініціатор проголошення Української держави у Львові, був арештований гестапо і до 19.12.1944 р. перебував у концтаборі Аушвіц.
Юрій Винничук
Філософські підстави «Націоналізму» Донцова[1]
Кожна нова ідеологія лише тоді має силу заволодіти психікою цього покоління, якщо органічно випливає з його найглибших психологічних потреб і охоплює його некристалізовані бажання. У наші часи, часи великих моральних потрясінь, що йшли вслід за упадком старих ідеологій, нова ідеологія має не лише усталити непорушні догми, але довести до кінця той хаотичний психологічний процес, який знаменує прихід нової людини й з якого ця ідеологія сама постала. Це лише перше завдання ідеології націоналізму та перша її сторінка.
«Ідеологія – це певна система цінностей, система координат, що встановлюють ставлення культурної людини до зовнішнього світу, до існуючого в дійсності чи існуючого потенціяльно в ідеалі» (Д. Андрієвський). Як система цінностей, що показує ставлення людини до чогось, що є поза нею, ідеологія націоналізму є світоглядом або релігією. Але як система, що показує ставлення до світу існуючого потенційно, тобто існуючого в душах визначальників світогляду чи релігії націоналізму, ідеологія є реальним планом перетворення існуючої дійсності, політичною програмою. Це – друга сторінка ідеології. Третьою й останньою сторінкою ідеології є проекція свідомої волі на площину життя, реалізація, філософськи чи психологічно санкціонованих ідей, згідно з планами реальної програми. Лише ці всі три сторінки, разом узяті, дають суцільну та завершену ідеологію.
Коли мова йде про ідеологію Донцова, то її слід зарахувати до першої стадії ідеології в час, коли вона охоплює й оформлює течії, що нуртують у душах покоління, яке шукає нових шляхів. Донцов намагається ті психологічні процеси, що вибухають стихійно як зречення існуючої дійсності, укріпити й дати їм теоретичне обґрунтування та на їхній основі перетворити душу нового українця, бо «лише цілковите перетворення, започаткування зовсім нового духа може нам допомогти», – каже Донцов словами Фіхте на початку «Націоналізму».
Ґрунт, на якому зросла ця ідеологія, наскрізь психологічний; система, яку вона дає, – філософська, бо дає теоретичний світогляд і то світогляд із суттєвими ознаками релігії: зі сильним емоційним забарвленням, із фанатичною вірою в правдивість і непорушність своїх догм, із безоглядною нетерпимістю й запереченням усього, що з нею не погоджується. Духовне перетворення, про яке каже епіграф, необхідне тому, щоб із таким власне емоційним наставлянням засвоїти ідеологію. Без такого психологічного прийому ідеологія не буде ідеологією, а лиш старою метафізичною теорією, що лежить у творах філософів-фантастів. Ця емоційність, антиінтелектуалізм в інтерсуб’єктивному прийомі є психологічною сторінкою ідеології.
Цю психологічну рису ідеології називаю я інтерсуб’єктивною тому, щоб не змішувати її з іншою психологічною рисою ідеології – зі стихійним психологічним перетворенням мас, що є підставою, й то психологічною підставою ідеології Донцова, на відміну від підстав інших ідеологій,
Степан Ленкавський «Філософічні підстави «Націоналізму» Донцова» вперше опубліковано в журналі «Розбудова нації» (ч. 7–8, 1928). Подається за виданням: Д. Донцов. Націоналізм. Українська видавнича спілка. Торонто. 1966.
