Робе?
Я наважуюсь і додаю:
– Вона добре займається оральним сексом.
– Робе?!
Я впізнаю цей тон. У Зіґфріда дуже великий вибір тональностей, але деякі вже я навчився відрізняти. На його думку, він на правильному шляху.
– Що?
– Робе, як ти називаєш оральний секс із жінкою?
– На бога, Зіґфріде, що за дурну гру ти затіяв?
– Як ти це називаєш, Робе?
– Пхе! Ти чудово знаєш, як і я.
– Будь ласка, скажи, як ти це називаєш, Робе.
– Зазвичай кажуть щось на кшталт: «Вона з’їла мене».
– А ще як, Робе?
– Є безліч назв! «Брати на рот», наприклад, і ще купа окреслень.
– Яких, Робе?
Я нарешті даю волю тому гніву й болю, які росли в мені.
– Не дрочи мене, Зіґфріде!
Позиви стають сильнішими, і я відчуваю, що невдовзі закаляю штани; прямо як у дитинстві.
– О Господи, Зіґфріде! Коли я був маленьким, я розмовляв зі своїм плюшевим ведмедиком. Зараз мені сорок п’ять і я розмовляю з дурною машиною, немов із живою людиною!
– Але є ще якийсь вислів, чи не так, Робе?
– Їх тисячі! Який саме тобі потрібен?
– Робе, я хочу почути той вислів, який вживаєш ти, але не сказав. Будь ласка, спробуй. Він особливий для тебе, тому сміливо вимов його.
Я падаю на килимок і тепер починаю плакати по-справжньому.
– Будь ласка, Робе. Який вислів?
– Дідько забирай, Зіґфріде! Смоктати! Ось! Смоктати, смоктати, смоктати!
Розділ 8
– Доброго ранку! – привітався хтось, перервавши мій сон про те, як я загруз у сипучих пісках у туманності Оріона. – Я приніс вам чаю.
Я розплющив одне око і, визирнувши через край гамака, спостеріг пару темних очей на бронзовому обличчі. Я був повністю одягнутий і потерпав із похмілля; у кімнаті стояв жахливий сморід, і я зрозумів, що сам є його причиною.
– Мене звати Шикітей Бакін, – сказав чоловік зі склянкою. – Будь ласка. Випийте чаю. Це допоможе відновити водний баланс.
Придивившись, я побачив, що нижче від пояса у чоловіка нічого немає. Це був той безногий каліка зі зйомними крилами, якого я вчора зустрів у тунелі.
– Оххх… – застогнав я, докладаючи тяжких зусиль, щоб вичавити із себе «доброго ранку».
Туманність Оріона стала ще туманнішою в міру того, як вивітрювався мій сон і моє відчуття, що слід якось продертися крізь газові хмари, які швидко застигали. Проте сморід не зникав. Це було занадто, навіть для Брами. Я зрозумів, що мене вирвало на підлогу, і я ледь стримувався, щоб не проблюватися знову. Бакін, повільно махаючи крилами, спритно одним порухом поставив закриту склянку на гамак біля мене. Потім він підлетів угору, всівся на шафу і промовив:
– Здається, у вас сьогодні медогляд о восьмій ранку.
– Невже?
ХТО ВОЛОДІЄ БРАМОЮ?
Брама
