дитину. Я вступила до коледжу в 1974 році, а закінчити його мені вдалося лише в 1986-му, коли мені виповнилося тридцять. Настав час забрати свій диплом журналіста й відшукати свою життєву місію.
Я завжди гадала, що життєва місія – це те, що притаманне виключно таким особистостям, як Мати Тереза або Ґанді. Проте вона є в кожного з нас. Як її знайти? Просто прислухайся до свого життя.
А всі ці місця роботи, схожі на глухі кути? Таких не існує. У Бога ніщо не є марним. Усі крапочки завжди з’єднуються. У дитинстві я обожнювала розмальовки, у яких малюнки з’являлися після того, як обведеш їх по крапочках. Кожна крапочка мала свій номер, тож отримати фінальну картинку було нескладно. Та в реальному житті крапочки зазвичай не пронумеровані.
Мій безладний маршрут протягом тривалого часу скидався на нев’їжджений зиґзаґоподібний шлях, аж доки одного дня всі крапочки не з’єдналися. Хтось із моїх друзів зауважив, що Бог пише прямо, але кривими лініями. Мені дуже імпонують слова пісні гурту «Rascal Flatts»: «Бог благословив нерівний шлях, що привів мене до тебе». Він і справді благословив мій нерівний шлях. І я ніколи не блукала. Бог завжди знав, де я.
Усі місця роботи, котрі я сприймала як такі, що не мають ані сенсу, ані мети, насправді мене збагатили. Просто тоді я цього не помічала. Жалюгідний щотижневий чек на 200 доларів засліплював мене, і я не бачила багатства набутого досвіду.
Робота, яку дехто вважає чорною, насправді наповнила моє життя сенсом. Праця офіціантки навчила мене співчувати сліпому чоловікові, який приходив щосереди, щоб замовити печінку з цибулею, і розштовхував людей своєю білою палицею, вигукуючи замовлення.
Робота в похоронному бюро навчила мене втішати людей у їхньому горі, і через багато років, працюючи репортеркою, я змогла знайти правильні слова співчуття для чоловіка, сина якого застрелили, коли той їхав додому на велосипеді. Робота у відділенні невідкладної допомоги – там, де життя зустрічається зі смертю, – дала мені більше уявлення про «дедлайни», аніж будь-який редактор із відділу новин.
Щоразу, коли я працювала секретаркою, я вчилася друкувати швидше й краще. А коли працювала консультантом алкоголіків, я навчилася визначати, коли люди брешуть мені під час розмови – як-от клієнт, котрий відсидів свій термін у в’язниці за вбивство в нетверезому стані, але при цьому вважав, що не має жодних проблем з алкоголем. Працюючи клерком у транспортному суді, я записувала інформацію про штрафи, і це навчило мене шукати судові архіви. Це вміння знадобилося, коли я проводила розслідування – чоловікові, який порушував правила дорожнього руху 32 рази, завжди віддавали його водійські права, аж доки він не збив двох студентів на смерть.
Робота секретаркою юриста, де я друкувала довжелезні юридичні документи, допомогла мені зрозуміти принципи судової системи. Тож коли я написала про невинного чоловіка, якого засудили до смертної кари, це привело до того, що в штаті
