невідкладної допомоги теж довелося залишити, коли термін вагітності сягнув чотирьох місяців. Тоді послуги невідкладної допомоги надавали місцеві похоронні бюро. Окрім випадків, коли треба було рятувати життя, мені доводилося їздити до лікарень, будинків для людей похилого віку та людей, у чиїй родині хтось помер. Забирати тіла – робота негламурна, однак завдяки їй я оплачувала свої рахунки, і, як ми тоді жартували, ніхто не скаржився. Та коли я завагітніла, я не могла дозволити собі завдати шкоди спині або й дитині, піднімаючи тіла вагою понад триста фунтів. Похоронне бюро не могло дозволити собі більш ніж двох працівників на зміні, тож мені довелося піти.
Я не знала, де шукати нову роботу. Як я зможу залишити доньку на весь день? Із батьків у неї була тільки я. А якщо мене не буде цілий день, у неї взагалі не буде батьків. Про роботу на фабриці годі було й думати – там не було гнучкого графіка. Якщо працюватиму з сьомої ранку до третьої дня, це означатиме, що донька прокидатиметься без мене й проводитиме половину дня з кимось іншим. Графік із третьої дня до одинадцятої вечора означав, що я ніколи не вкладатиму її спати. А нічна зміна з одинадцятої до сьомої ранку? Тоді моїй дівчинці доведеться ночувати у знайомих.
Я подавала документи в кілька місць, однак мені бракувало навичок. Я навіть не могла друкувати. Не могла придбати автомобіль, тож постійно позичала той, що належав батькові. Матері-одиначці непросто мріяти на самоті. Для мрій потрібні гроші. За винятком дитини, моє життя можна було вважати суцільним банкрутством. Ось чому настала мить, коли в моїх руках опинилися ці документи. Офіційно документ був «заявою на отримання допомоги для залежних дітей». Однак у нашому маленькому містечку назва цього документа ілюструвала його зміст: допомога з безробіття. Я не знала, що робити з цією анкетою на 32 сторінки. Отримувати допомогу з безробіття було набагато легше, ніж знайти роботу та організувати догляд за дитиною так, щоб він не забирав усі гроші до останнього долара. Ця допомога передбачала медичні послуги для мене та моєї донечки. Здавалося, я мала зробити цей відповідальний вибір.
Однак щоразу, коли я хотіла поставити на документі свій підпис, щось мене зупиняло. Мені б довелося вказати ім’я її батька, а вони у свою чергу могли звернутися до нього по аліменти. Я ж не вказала його імені навіть у свідоцтві про народження дитини. І нарешті, реальною причиною того, що мені не хотілося підписувати ці документи, був страх, що якщо я почну отримувати цю допомогу, то ніколи не зможу від неї відмовитися. Допомога з безробіття – сумнівна перевага. Спочатку вона схожа на рятівний канат, що веде тебе до свободи, але зрештою перетворюється на мотузку, яка зв’язує твої руки й ноги. Щоразу, коли тобі хочеться заробити трохи додаткових грошей, існує великий ризик того, що ти залишишся без цих переваг та медичного обслуговування.
Якщо в тебе немає авто, роботу в маленькому містечку знайти непросто. Там немає автобусів, метро, іншого громадського транспорту. Тільки твій власний. Ти обмежена відстанню, яку здатні подолати твої ноги
