нахилився над скоцюрбленою постаттю Дейлі і своєю дужою коричневою рукою перешкодив намірові інспектора.
– Геть від мене! Це наказ! – загорлав Дейлі.
Але Воллі, висмикнув пістолет з кобури, роззброїв інспектора й відступив назад.
– Я тебе вб’ю за це, – прогарчав Дейлі. – Ти порушив свій обов’язок…
– Я знаю свій обов’язок, інспекторе, – Воллі говорив з гідністю, – і він не в тому, щоб убивати заарештованих, – потім обернувся до мене й промовив: – Містере Гаррі, вам ліпше забратися звідси геть.
– Ти відпускаєш в’язня, – Дейлі нетямився від люті. – Чоловіче, я тебе порішу за це!
– Я не бачив ордера на арешт, – урвав його Воллі. – Якщо президент підпише ордер, ми знову доправимо містера Гаррі сюди.
– Ти, чорний виродку, – засичав на нього Дейлі.
Воллі ще раз обернувся до мене:
– Ідіть звідси, – сказав він. – Якнайшвидше.
Мені довелося довго добиратися до своєї хатини: кожна грудка на дорозі відбивалася болем у моїх грудях. Зі своєї сьогоднішньої вечірньої пригоди я твердо затямив лише одну річ: хоч що в тому згорткові, затопленому біля Великих Мартинів, але воно може заподіяти такому миролюбному джентльменові, як я, безліч неприємностей.
Я не тішив себе ілюзією, що інспектор Дейлі зробив останню спробу допитати мене. Тільки-но він оговтається від удару, якого я завдав по його дітородних органах, як знову спробує приєднати мене до своєї мережі освітлення. Я сушив собі голову, чи Дейлі діяв на власний розсуд, а чи мав партнерів, і дійшов висновку, що це його особиста ініціатива: він скористався з нагоди, яка йому випала.
Я поставив пікап на подвір’ї і пройшов на веранду своєї хатини. Поки мене не було, місіс Чаббі, певно, приходила, щоб трохи підмести й навести порядок. У бляшанці з-під джему на обідньому столі стояли квіти, але було й дещо важливіше: яйця, бекон, хліб і масло в коробці з льодом. Я зняв свою заляпану кров’ю сорочку й бинти. Кий залишив на моїх грудях опуклі сліди, а рани обернулися на криваве місиво.
Я взяв душ і поміняв пов’язку, а потім, стоячи голий над плитою, наготував повну сковороду яєчні з беконом і, поки вона смажилася, налив собі темного віскі та випив замість ліків.
Я був надто стомлений, щоб стелити собі постіль, тож упав просто на ліжко, міркуючи, чи зможу я працювати в завтрашньому нічному рейсі. Це була моя остання думка перед сходом сонця.
Уранці я знову взяв душ і, ковтнувши дві знеболювальні пігулки й запивши їх холодним ананасовим соком, з’їв ще одну сковороду яєць, а тоді дав на своє досвітнє питання ствердну відповідь. І хоч рухатися мені було важко й нило все тіло, одначе працювати я міг. Опівдні я поїхав до міста й зупинився біля крамниці місіс Едді, щоб купити якихось припасів, а тоді рушив простісінько до Адміралтейського причалу.
Чаббі й Анджело були вже на борту, і «Танцівниця» стояла біля пристані.
– Я наповнив пальним додаткові баки, Гаррі, – сказав мені Чаббі, – вона тепер зможе пройти й тисячу миль.
– А ти взяв сіті для вантажу? – запитав я.
Він
