команда навідувалася до мене щовечора й розповідала, як іде ремонт «Танцівниці». Одного вечора Анджело прийшов раніше, ніж звичайно, убраний у свій святковий одяг – ковбойські чоботи й усе таке, але був дивно присмирнілий. І не сам.
Дівчина, яка супроводжувала його, працювала вчителькою молодших класів урядової школи, розташованої біля форту. Я знав її досить добре, щоб обмінятись усмішкою, коли ми зустрічалися на вулиці. Місіс Едді одного разу вельми схвально висловилася про її вдачу: «Вона добра дівчина, ця Джудіт. Не така вертихвістка, як інші. Пощастить тому чоловікові, який візьме її за дружину».
Джудіт була вродлива, з тонким станом, охайно й консервативно вдягнена.
– Вітаю вас, містере Гаррі, – скромно промовила вона.
– Привіт, Джудіт. Дякую тобі, що прийшла.
І я подивився на Анджело, безсилий приховати усмішку.
Він не витримав мого погляду й почервонів, добираючи потрібні слова.
– Ми з Джудіт маємо намір одружитися, – проказав він нарешті. – Хочу повідомити тебе про це, босе.
– Ти певна, що зможеш утримати його під контролем, Джудіт? – радісно засміявся я.
– А ви тільки гляньте на мене, – сказала вона, зблиснувши темними очима.
І я відчув, що моє запитання було не до речі.
– Це чудова новина. Я неодмінно виголошу промову на вашому весіллі, – пообіцяв я їм. – А ти дозволиш Анджело працювати в мене?
– Я й на думці не мала забороняти йому, – запевнила вона. – Ви дали йому добру роботу.
Вони були в мене щось із годину, а коли пішли, я відчув легенький напад заздрості. Це, либонь, чудово – відчувати, що ти не сам-один, а маєш коло себе близьку людину. Я подумав, що одного дня, коли знайду таку людину, і сам ризикну… Але потім відкинув цю ідею, повернувшись до своєї обережності. Жінок збіса багато, та де гарантія, що ти знайдеш ту єдину?
Мак-Неб виписав мене через два дні. Одяг теліпався на мені, як на жердині. Я втратив на вазі близько тринадцятьох кілограмів, а моя засмага злиняла й обернулася на брудну рудизну. Під очима були великі синці, і я ще почувався кволим, як немовля. Рука висіла в мене на черезплічнику, і рани ще не загоїлися, але я вже міг сам перевдягтися. Анджело підігнав до лікарні пікап і чекав, поки я попрощаюся на сходах із сестричкою Мей.
– Було приємно познайомитися з вами, містере Гаррі.
– Приходь якось до моєї хатини. Я зготую смаженину з крабів, і ми вип’ємо трохи вина.
– Мій контракт закінчується наступного тижня, і я повертаюся додому, до Англії.
– Нехай тобі щастить, – сказав я.
Анджело відвіз мене до Адміралтейського причалу, і разом з Чаббі ми провели близько години, спостерігаючи, як іде ремонт «Танцівниці». Її палуби сяяли сніжною білиною, а дерев’яна обшивка в салоні була нова-новісінька. Її так майстерно замінили, що я не міг помітити жодного стику. Ми вивели «Танцівницю» на прогулянку в протоку аж до Овечого мису. Мені було дуже приємно відчувати, як моя красуня легенько
