style="font-size:15px;"> – Але ж це лише подряпина, – промовив Мак-Неб. – Немає жодної причини хвилюватися.
І він рішуче доторкнувся до моєї рани. Мені перехопило дух, а він тим часом почав обмацувати ще й спину. Якби я мав силу, то підхопився б зі шпитального ліжка й запхав би зонда, що його він тримав у руках, туди, куди зазвичай і запихають ту штуку. Натомість я кволо простогнав:
– Послухайте, що я вам скажу, лікарю. Хіба вас не вчили, що є морфій чи подібні до нього ліки, ще тоді, як ви мало не провалили свій диплом?
Мак-Неб обійшов ліжко, щоб зазирнути мені в обличчя. Він був огрядний і червонопикий, мав років під п’ятдесят, а його волосся й вуса світили сивиною. Його подих, здається, подіяв на мене, як анестезія.
– Гаррі, мій хлопче, ці ліки коштують чимало, а яке твоє фінансове становище – ти застрахований чи приватний пацієнт?
– Я щойно змінив свій статус – тепер я приватний.
– І справді, – погодився Мак-Неб. – Поважний чоловік з видатним становищем.
Він кивнув сестрі:
– Отже, моя люба, дайте містерові Гаррі трохи морфію, перш ніж ми продовжимо.
Чекаючи, поки сестра приготує укол, Мак-Неб надумав трохи розважити мене:
– Ми влили тобі вчора ввечері шість пінт свіжої крові – ти був майже сухий. Вичавлений, як губка.
Звичайно, я й не сподівався, що на Сент-Мері практикуватиме велетень медичної професії. Ба більше, я майже вірив чуткам, поширюваним на острові, ніби цей Мак-Неб працює в парі з Фредом Кокером – власником похоронної контори.
– Чи довго ви збираєтеся тримати мене тут, лікарю?
– Не довше як місяць.
– Місяць?
Я спробував був сісти, але дві сестри втримали мене без надмірних зусиль. Поки що мені заледве вдавалося підвести голову.
– Я не можу дозволити собі байдикувати місяць. Господи, тепер розпал сезону! Наступного тижня до мене прибувають нові клієнти…
Сестра вже поспішала до мене зі шприцом.
– Ви хочете вкинути мене в злидні? Я не можу дозволити собі втратити бодай одного клієнта…
Сестра проколола мене голкою.
– Гаррі, друже, ти можеш забути про цей сезон. Ти більше не рибалитимеш, – і лікар заходився витягати з мене уламки кістки й шматочки олива, весело мугикаючи щось собі під носа.
Морфій притупив біль, але не розпач. Якщо ми з «Танцівницею» пропустимо півсезону, то просто не виживемо. Я знову опинюсь у фінансових лещатах. Господи, як я ненавиджу гроші!
Мак-Неб перев’язав мене чистими білими бинтами й відсунув штору, щоб додати сонячного світла.
– Ти трохи втратиш здатність рухати лівою рукою, Гаррі, хлопче. Мабуть, вона завжди буде скутішою і слабшою, ніж раніше, одначе ти матимеш чудові шрами, якими вихвалятимешся перед дівчатами.
Він закінчив бинтувати мене й повернувся до сестри:
– Міняйте
