намотати нейлоновий мотуз собі на руку, а тоді підняв коліна й уперся ступнями в шорстку планку, набиту вздовж ватерлінії.
Я знав, що моєї сили вистачить лише на одну спробу, і вона, ця спроба, має бути успішною. Згори, з передньої палуби, до мене долинали сердиті голоси моїх супротивників. Вони кричали один на одного, але я не звертав на них уваги, збираючись на силі.
Учепившись за мотуз здоровою рукою й обхопивши його ногами, я подерся вгору. Від напруги мені потемніло в очах, а груди геть затерпли, одначе я вибрався з води, перевалившись через поручень корми й повиснувши на ньому, як порожній мішок на загорожі з колючого дроту.
Мені довелося пролежати так кілька секунд, аж поки мій зір прояснів. Я відчув, як тепла кров стікає по моєму боці та животі. Але це навіть підстьобнуло мене: я розумів, як мало в мене часу. Ще трохи, і я зомлію від втрати крові й провалюся в чорноту. Я шалено копнув ногами й упав на нижню палубу, вдарившись головою об ніжку крісла риболова й застогнавши від болю.
Мені вдалося лягти на бік і оглянути своє тіло. Те, що я побачив, мене вжахнуло: густа кров витікала з мене потоками, збираючись у калюжу. Уп’явшись пальцями в палубу, я почав підтягати себе до рубки, аж поки підповз до поручнів при головному вході. Ще одним відчайдушним зусиллям я спробував звестися, повиснувши на одній руці й упираючись ногами, які ослабли й ледве підкорялися моїй волі.
Швидким оком оглянувши рубку, я подивився на передню палубу – туди, де стояли троє чоловіків.
Джиммі Норт відчайдушно намагався причепити балони зі стиснутим повітрям собі на спину, його обличчя виявляло жах і гнів, а голос лунав пронизливо. Він кричав, звертаючись до Матерсона:
– Ви мерзенні, криваві вбивці! Я знайду його під водою. Я витягну його тіло і, Богу дякувати, побачу, як вас обох повісять…
Навіть у своєму вкрай тяжкому становищі я відчув спалах захоплення мужністю хлопця. Гадаю, йому навіть на думку не спадало, що він теж приречений.
– Це вбивство, холоднокровне вбивство! – вигукнув він і обернувся до поручня, поправляючи маску на обличчі.
Матерсон скоса зирнув на Ґатрі, коли хлопець стояв до них спиною, і кивнув.
Я спробував був криком застерегти Джиммі, але моє пересохле горло не могло видушити з себе й звуку. Ґатрі підступив до хлопця й цього разу не схибив. Він підніс дуло свого великого пістолета сорок п’ятого калібру до основи черепа Джиммі, і гумовий каптур підводного костюма приглушив виляски пострілу.
Від удару важкої розривної кулі череп Джиммі розлетівся на друзки. Вона пройшла крізь маску, обернувши її на безліч скляних скалок. Сила удару перекинула хлопця на бік, і його тіло осіло на палубу. Потім настала тиша, в якій гудіння вітру й плюскіт води видавалися луною підступного пострілу.
– Він потоне, – спокійно сказав Матерсон. – На ньому важкий пояс. А нам треба спробувати знайти Флетчера. Я б не хотів, щоб хвилі вивергнули на берег його тіло з такою діркою в грудях.
