рифу на безпечну відстань і спустився вниз, щоб допомогти Ґатрі витягти сани з води.
Джиммі виліз на нижню палубу. Коли він скинув маску, то губи йому тремтіли, а сірі очі блищали. Він схопив Матерсона під руку й потяг його в салон, бризкаючи солоною водою на палубу, яку так любив Чаббі. Ґатрі і я змотали линву, а тоді підняли сани на нижню палубу. Я повернувся на місток і знову взяв курс на Гарматний пролом.
Матерсон і Джиммі піднялися до мене, перш ніж ми досягли пролому. Матерсон заразився збудженням Джиммі.
– Хлопець хоче спробувати підняти свою знахідку.
У мене вистачило розуму не запитувати, про що саме йдеться.
– Якого вона розміру? – натомість поцікавився я й зирнув на свого ручного годинника.
Ми мали ще півтори години до того, як відплив почне висмоктувати воду з пролому.
– Не дуже велика, – запевнив мене Джиммі. – Щонайбільше п’ятдесят фунтів.
– Ти в цьому переконаний, Джеймсе? Вона не важча?
Я боявся, щоб його ентузіазм не применшив зусилля, що його нам треба буде докласти.
– Присягаюся, що ні.
– Ти хочеш прив’язати до своєї знахідки повітряний міх?
– Авжеж, я прив’яжу до неї повітряний міх. Він допоможе нам підняти її й відтягти від рифу.
Я обережно повів «Танцівницю» до жовтої кулі, яка легко підстрибувала в роззявлених коралових щелепах пролому.
– Ближче підійти я не можу! – скрикнув я вниз, і Джиммі помахом руки підтвердив, що все гаразд.
З ластами на ногах він підійшов до корми й поправив своє спорядження. Узявши з собою два повітряні міхи й брезент, у який були загорнуті сани, він прив’язався до мотка нейлонової линви.
Я побачив, як Джиммі за допомогою компаса на своєму зап’ястку зорієнтувався на жовту кулю, потім іще раз подивився на мене, – я стояв на місточку, – а тоді упав задки з корми й зник під водою.
Біля корми з’явилися бульки з його дихальної трубки, які посунули до рифу. Ґатрі заходився розмотувати нейлонову линву.
Я силкувався вдержати «Танцівницю» на місці, за сотню ярдів від південного рифу пролому, рухаючись помалу то вперед, то назад.
Бульки Джиммі поволі наблизилися до жовтої кулі, з’являючись тепер тільки коло неї. Отже, Джиммі працював під кулею. Я уявляв собі, як він прилаштовує порожні повітряні міхи до невідомого предмета за допомогою нейлонових петель. Нелегка це робота, бо течія відтягує і засмоктує ненадуті міхи. Але, з усього було видно, він уже прикріпив їх до знахідки й почав наповнювати стиснутим повітрям зі свого акваланга.
Якщо Джиммі правильно оцінив її вагу, то йому знадобиться не так багато повітря, щоб відірвати таємничу штуку від дна, і тільки-но вона зависне у воді, ми зможемо відтягти її на безпечнішу територію, перш ніж підняти на борт.
Я втримував «Танцівницю» на місці хвилин із сорок, аж раптом за її кормою з води виринули дві зелені кулі. Повітряні міхи
