точно цим курсом, шкіпере! – гукнув він.
Я подивився вперед, відірвавши на кілька секунд погляд від погрозливого коралового рифу, й побачив, як накотилася на нього нова хвиля й розбилася. Лише в одному вузькому місці за п’ятсот ярдів від нас хвиля вціліла й побігла далі до суходолу. Вона обвалилася на корал по обидва боки, і тільки в цьому місці дорога перед нею була відкрита.
Раптом я пригадав, як вихвалявся Чаббі: «Мені було дев’ятнадцять років, коли я вперше зловив морського окуня в ямі біля Гарматного рифу. Ніхто не захотів скласти мені компанії, та я не дорікаю нікому. Сам я більше туди не пішов би – чого, чого, а мізків у мене тепер трохи більше».
«Гарматний пролом, ось куди ми прямуємо!», – збагнув я і спробував пригадати, що саме Чаббі розповідав мені про нього.
«Якщо ти увійдеш туди з моря приблизно за дві години до високої води, то тримайся середини чорторию, аж поки порівняєшся з великою кораловою головою з правого борту – ти відразу впізнаєш її, коли побачиш. Промини її так близько, як тільки зможеш, а потім круто поверни – й опинишся у глибокій ямі, що ховається за головним рифом. Що ближче ти будеш до рифу, то безпечніше почуватимешся, чоловіче… – я виразно пригадав, як Чаббі казав це у відкритому барі «Лорд Нелсон», пишаючись тим, що він один з тих небагатьох чоловіків, які пройшли крізь Гарматний пролом. – Жоден якір тобі там не допоможе, ти муситимеш налягати на весла, щоб утриматися в чорториї на місці: яма в Гарматному проломі глибока, чоловіче, але морський окунь там дуже й дуже великий. Якось я зловив там чотири рибини, і найменша з них важила триста фунтів. Міг би зловити ще, проте часу вже не було. У Гарматному проломі не можна перебувати більш як дві години після високої води – вона випливає звідти, ніби хто раптом витяг з клятого моря якусь затичку. Виходити треба тим самим шляхом, яким і зайшов, одначе доведеться більше молитися, бо в тебе на борту тонна риби, а під кілем на десять футів менше води. Є ще один вихід – через протоку в рифі. Але мені не хочеться про нього навіть розповідати: я його спробував лише раз».
Ми йшли прямісінько в пролом, Джиммі хотів потрапити в його центр.
– Усе, Джиме! – гукнув я. – Далі ми не підемо.
Я пригальмував хід, перш ніж обернувся й побачив гнів Джиммі.
– Ми майже дійшли, хай вам чорт! – загорлав він. – Хіба ви не могли пройти ще трохи?
– Ти маєш там проблеми, хлопче? – закричав Ґатрі з нижньої палуби.
– Ні, тут усе гаразд! – крикнув у відповідь Джиммі, а тоді, сердитий, обернувся до мене: – Ви уклали контракт, містере Флетчер…
– Мені хотілося б тобі щось показати, Джеймсе, – я підвів його до столу, на якому лежала мапа.
Гарматний пролом був позначений на мапі Адміралтейства лише глибиною в триста фатомів. Там не було ані назви, ані інструкцій щодо навігації. Я швидко накреслив олівцем два шпилі Дідів, які межували з проломом, а потім транспортиром виміряв кут.
– Це правильно? – запитав я його.
Він
