розгортаючи, поклали брезентовий сувій на передній палубі, і я уникнув зайвих запитань. Обличчя Ґатрі облуплювалося від опіків, і там, де злізла обпалена сонцем шкіра, проглядали мокрі червоні плями. Він намастив їх білим кремом. Я уявив собі, як він лупцював крихітку Маріон у своєму люксі в «Гілтоні», й усміхнувся до нього:
– У тебе збіса вродливе обличчя. Ти не думав про те, щоб виступити на конкурсі «Міс Усесвіт»?
Він спопелив мене поглядом з-під крислатого капелюха й усівся в крісло риболова.
Поки ми пливли на північ, Ґатрі цмулив пиво просто з бляшанок, що їх потім використовував як мішені. Він палив у них зі свого великого пістолета, і вони падали й підстрибували в кільватері «Танцівниці». Незадовго перед полуднем я віддав Джиммі стерно й спустився вниз, щоб перевірити, як там справи. Я побачив, що Матерсон відчинив буфет з напоями й дістав пляшку джину.
– Скільки ще? – запитав він, спітнілий і розчервонілий, дарма що працював кондиціонер.
– Ще годину-дві, – відповів я й подумав, що Матерсон матиме проблеми через алкоголь, бо п’є уже в першій половині дня.
Проте джин пішов Матерсонові на користь, пом’якшивши його вдачу, і я, невиправний опортуніст, виманив ще триста доларів з його гаманця як компенсацію за свої майбутні зусилля: мені належало провести «Танцівницю» крізь вузьку північну протоку, що вела до Дідів.
Три вершини вистромилися з туману, примарно-сірі й зловісні. Здавалося, вони висіли над протокою, не спираючись ні на що.
Джиммі розглядав вершини в бінокль, а потім опустив його й захоплено обернувся до мене.
– Це те, чого ми шукаємо, шкіпере, – сказав він і спустився в салон.
Потім вони втрьох вийшли на передню палубу, проминули свій загорнутий у брезент вантаж і стояли пліч-о-пліч біля поручнів, дивлячись на острів, поки я обережно вів човна протокою. Якраз почався приплив, що підштовхував нас туди, і я надумав скористатися з цього, щоб підійти до Дідів зі сходу й висадитися на піщаний берег біля найближчого шпиля.
Приплив коло цього берега сягає сімнадцятьох футів, тож нерозумно заходити в мілкі води під час відпливу. Можна дуже легко загрузнути в піску і слухати, як дзюрчить вода, збігаючи з-під вашого кіля.
Джиммі позичив у мене ручний компас і поклав його в свою сумку, де вже лежали мапа, термос з охолодженою водою і пляшечка з соляними пігулками з нашої аптечки. Поки я обережно підбирався до піщаного берега, Джиммі й Матерсон роззулися й скинули штани.
Коли «Танцівниця» м’яко торкнулася кілем твердого білого піску, я крикнув їм:
– Добре, спускайтеся!
Джиммі рушив уперед, і вони вдвох зійшли по драбині збоку «Танцівниці». Вода сягала їм аж під пахви. Джеймс тримав сумку високо над головою, аж поки дійшов до берега.
– Даю вам дві години! – гукнув я їм навздогін. – Якщо затримаєтеся, то вам доведеться ночувати там. Я не зможу забрати вас під час відпливу.
Джиммі помахав рукою
