швидко запитав Джиммі, бо йому не сподобався вираз мого обличчя.
– Зі мною все гаразд, Джиме, – відповів я. – Піди принеси нам бляшанку пива.
Поки він був унизу, я надумав таке. Ми укладемо угоду. Я був певен: вони не захочуть, щоб про їхню справу стало відомо всім і кожному. Ми обміняємо таємницю на таємницю. Можливо, вони дійшли такої ж думки.
Я заблокував стерно і спокійно перейшов у куток містка, намагаючись ступати так, щоб моїх кроків не було чути внизу. Там виходила труба вентилятора, що гнав свіже повітря до салону. Я давно виявив, що вона непогано доносила звуки нагору.
Проте ефективність цього слухового пристрою залежала від кількох чинників, насамперед від сили й напрямку вітру та позиції мовця.
Вітер віяв у мій бік. Його пориви час від часу вдиралися в трубу вентилятора й заглушали уривки розмови, яка відбувалася в салоні. Проте Джиммі, певно, стояв під самісінькою вентиляційною трубою, бо його голос, коли вщухав вітер, долинав до мене чітко й виразно.
– Чому ви не запитаєте в нього тепер?
Відповіді я не розчув, бо зашумів вітер, а як він стих, то до мене знову долетіли слова Джиммі:
– Якщо ви зробите це сьогодні, то куди ви… – вітер знову зашумів, – …щоб оглянути все на світанку, нам треба…
Уся розмова, здається, була про те, коли й куди їм вирушати, і, поки я намагався збагнути, чого вони хотіли досягти, покинувши гавань ще вдосвіта, Джиммі знову повторив:
– Якщо світанок там…
Я напружив слух, щоб почути дальші слова, проте вітер знову заглушив розмову секунд на десять, а тоді до мене долетіло:
– …я не розумію, чому ми не можемо…
Джиммі протестував. Несподівано пролунав голос Майка Ґатрі, гострий і різкий. Він, певно, підійшов близько до Джиммі і, може, навіть погрожував йому:
– Послухай-но, Джиммі, хлопче, це тебе аж ніяк не обходить. Твоя робота – знайти ту кляту штуковину, а поки що успіхи твої мізерні.
Вони, мабуть, знову відійшли вбік, бо їхні голоси стали невиразними, і я почув, як двері кубрика відчинилися. Я швидко повернувся до штурвала й розблокував його якраз тоді, коли над палубою з’явилася голова Джиммі, що піднімався сходами.
Він подав мені пиво й видавався тепер спокійнішим. Його настороженість зникла. Він усміхнувся до мене дружньо й довірливо.
– Містер Матерсон сказав, що на сьогодні досить. Ми рушаємо додому.
Я повернув «Танцівницю» проти течії, і ми підійшли до острова з заходу, проминувши Черепахову затоку. Між пальм я побачив свою хатину. Зненацька я відчув крижане передчуття втрати. Доля підкинула мені нову колоду карт, і гра була масштабна, ставки були надто високі для мене, але я вже не міг вийти з цієї гри. Проте мені пощастило подолати холодний розпач, і я обернувся до Джиммі й вирішив скористатися з його нової довірливості, щоб спробувати витягти з нього якнайбільше інформації.
Ми весело розмовляли, поки «Танцівниця» йшла протокою до Великої гавані.
