материка. Ми йшли просто в протоку, і рідкісні пориви вітру вкривали ясно-зелені води темними брижами або здіймали на них біле шумовиння. «Танцівниця» любила такі хвилі: на них можна було стрибати й граційно крутити задком.
– Ви чогось шукаєте чи просто милуєтеся краєвидом? – запитав я, ніби мимохідь.
Джиммі вже був обернувся, щоб відповісти мені, і його сірі очі схвильовано зблиснули, тільки-но він розтулив рота.
– Просто милуємося краєвидом, – урвав його Матерсон з холодними нотками в голосі й застережливим виразом обличчя.
Джиммі відразу стулив рота.
– Я знаю ці води. Знаю тут кожен острівець, кожен риф. Я міг би допомогти вам заощадити багато часу… і трохи грошей.
– Це дуже добре з твого боку, – Матерсон подякував мені з ядучою іронією. – Проте, гадаю, ми впораємося й самі.
– Що ж, як скажете, – стенув я плечима.
Матерсон подивився на Джиммі й нахилив голову, давши зрозуміти, щоб той ішов за ним до кубрика. Вони постояли біля поручнів, де Матерсон спокійно, але твердо дорікав йому чимсь хвилини зо дві. Я побачив, що Джиммі густо почервонів: вираз на його обличчі змінився, і він по-хлоп’ячому надувся. Було зрозуміло: Матерсон прочитав йому нотацію щодо секретності та безпеки.
Коли Джиммі повернувся на місток, то клекотів гнівом, і я вперше помітив тверду лінію його щелепи. «Він не просто приємний хлопець», – подумав я.
Вочевидь за наказом Матерсона з кубрика вийшов здоровило Ґатрі й поставив велике м’яке крісло риболова так, щоб бачити все, що відбувається на місточку. Він розкинувся на ньому, але, навіть розслабившись, був схожий на леопарда, завжди готового до стрибка. Він стежив за нами, поклавши одну ногу на підлокітник. Піджак із чимсь важким у кишені лежав, згорнутий у нього на колінах.
«Щасливий корабель», – подумки захихотів я і повів «Танцівницю» поміж острівцями, обираючи курс у чистій зеленій воді, де, наче лихі страховища, причаїлися рифи, а острівці були оточені смугами білосніжного коралового піску і вкриті темною густою рослинністю, над якою височіли пальми, ворушачи гіллям від слабких струменів пасатного вітру.
Увесь довгий день ми плавали навмання, і я намагався вловити бодай якийсь натяк на мету наших пошуків. Одначе Джиммі, пам’ятаючи Матерсонову догану, був стриманий і похмурий. Він дістав із сумки адміралтейську мапу великого масштабу і, час від часу питаючи мене, де ми перебуваємо, просив змінити курс.
І хоч на його мапі не було жодних позначок, я зрозумів: нас цікавить територія п’ятнадцять на тридцять миль, що простяглася на північ від численних гирл Ровуми, за шістнадцять миль від берега. На цій площі – близько трьохсот островів розмірами від кількох акрів до багатьох квадратних миль. Якраз ота величезна копиця сіна, де слід знайти голку.
Я був цілком задоволений з того, що сидів на капітанському містку і спокійно плив по морських хвилях, відчуваючи під собою розмірене гойдання
