я можу запропонувати вам цікаве морське полювання. Лише вчора я зловив чудовий екземпляр, і все свідчить про те, що на нас чекає великий успіх…
Майк Ґатрі ступив до мене й пильно подивився в моє обличчя. Він мав зелені очі з брунатними цятками, схожі на домотканий твід.
– Здається, я вже тебе десь бачив.
– Не думаю, що мав приємність зустрічатися з вами.
– Ти хлопець лондонський, хіба ні? – помітив він мій акцент.
– Я покинув нашу столицю дуже давно, приятелю, – всміхнувся я від вуха до вуха.
Ґатрі не відповів на мою усмішку й сів на стілець навпроти мене, поклавши руки на стіл між нами долонями вниз. Він не відривав від мене погляду. Міцний горішок, дуже міцний.
– Боюся, що сьогодні вже надто пізно, – весело белькотів я. – Якщо ви хочете порибалити у водах Мозамбіку, ми повинні покинути гавань о шостій. Але можемо вийти в море й завтра вранці.
Матерсон урвав моє базікання.
– Переглянь цей список, Флетчере, і скажи нам, чого в тебе немає.
Він подав мені згорнутий аркуш паперу, і я подивився на стовпчики, написані рукою. Це було приладдя для рятувальних робіт та підводного плавання з аквалангом.
– То ви, джентльмени, не зацікавлені у риболовлі?
Старого Гаррі вельми здивувала й спантеличила ця неймовірна обставина.
– Ми хочемо зробити невеличке дослідження.
Я стенув плечима.
– Хто платить, той і замовляє музику. Ми до ваших послуг.
– Ти маєш це спорядження?
– Майже все.
У мертвий сезон я допомагаю з прокатом аквалангів. Певна річ, за помірну платню. Тож маю повний набір підводного спорядження й компресор для аквалангів у машинному відділі «Танцівниці».
– У мене нема хіба що повітряних міхів і стільки мотуззя…
– Ти можеш це все роздобути?
– Звісно.
Ма Едді має дуже багато корабельного начиння, а батько Анджело вміє робити вітрила. Він змайстрував би й повітряні міхи за кілька годин.
– Гаразд, тоді роздобудь усе.
Я кивнув.
– Коли ви хочете виїхати?
– Завтра вранці. З нами буде ще один чоловік.
– Сподіваюся, містер Кокер попередив вас, що я беру за свої послуги по п’ятсот доларів за день і окрему суму за додаткове обладнання?
Матерсон нахилив голову і, здається, хотів підвестися.
– Чи ви згодні заплатити невеличкий аванс? – обережно запитав я.
Вони обидва неначе застигли. Я підбадьорливо усміхнувся:
– Ми пережили тривалу й голодну зиму, містере Матерсон, а мені треба купити спорядження, що його ви замовили, й заповнити баки пальним.
Матерсон дістав свого гаманця й відрахував три сотні фунтів п’ятірками. А потім сказав своїм лагідним муркотливим голосом:
– Нам
