шорти й білу сорочку. В око впадали його широкі плечі й могутні руки, тож я відразу зрозумів, хто користуватиметься спорядженням для підводного плавання.
З його плеча звисала велика зелена сумка. Хлопець ніс її напрочуд легко, хоч було видно, що вона досить важка. Він весело перемовлявся з двома своїми компаньйонами, які відповідали йому дуже коротко. Вони йшли обабіч нього, наче конвойники.
Хлопець глянув на мене, коли вони порівнялися з «Танцівницею», і я побачив, що він молодий і сповнений енергії. У ньому вгадувалося нетерпіння, збудження, неначе то був я сам, але на десять років молодший.
– Привіт, – легко й по-дружньому всміхнувся він до мене, і я побачив перед собою надзвичайно вродливого юнака.
– Привіт, – відповів я, вподобавши його з першого погляду й чудуючись, як він знайшов собі місце серед цієї вовчої зграї.
Під моєю орудою ми знялися з якоря, і з цієї нехитрої вправи я зрозумів, що хлопець – єдиний серед них, хто може давати раду невеличким суднам.
Коли ми вийшли з гавані, він і Матерсон піднялися на місток. Матерсон трохи почервонів і засапався від незвичної напруги. Він відрекомендував новачка.
– Це Джиммі, – сказав він мені, звівши дух.
Ми потисли один одному руки. На вигляд йому було трохи більш як двадцять років. Придивившись зблизька, я не знайшов підстав міняти своє перше враження про нього. Він мав спокійний погляд сірих очей, а потиск його руки був твердий і сухий.
– Ваша «Танцівниця» чудова, шкіпере, – сказав він мені, неначе похвалив перед матір’ю її дитину.
– Атож, вона непогана дівчина.
– Скільки вона завдовжки – сорок чотири чи сорок п’ять футів?
– Сорок п’ять, – відповів я.
Цей хлопець подобався мені дедалі більше.
– Джиммі даватиме тобі вказівки, – сказав мені Матерсон. – Ти коритимешся його наказам.
– Гаразд, – сказав я, а Джиммі трохи почервонів під своєю засмагою.
– Ідеться не про накази, містере Флетчер. Я лише пояснюватиму вам, куди ми хочемо потрапити.
– Добре, Джиммі, я доправлю вас туди.
– Коли ми відійдемо від острова, ви, будь ласка, зверніть на захід.
– І яку відстань ви хочете пройти в тому напрямку? – запитав я.
– Ми хочемо пройти вздовж африканського узбережжя, – докинув Матерсон.
– Намір у вас цікавий, – сказав я. – Але хіба ви не знаєте, що африканці аж ніяк не вітають чужих кораблів?
– Ми триматимемося далеко від суходолу.
Я на мить замислився, думаючи, чи не повернутися мені до Адміралтейського причалу й не висадити всю цю компанію на берег.
– Де ви хочете підійти до узбережжя – на північ чи на південь від гирла річки?
– На північ, – сказав Джиммі, і це в моїх очах трохи змінило справу на краще.
На
