сказав я так, ніби знав це напевно, і помітив ствердну відповідь у виразі його обличчя. – А я зустрічався з такими людьми все своє життя.
– Я не розумію, як це стосується до мене, містере Флетчер.
Тепер він образився. Я поставився до нього, як до дитини, і йому це не сподобалося.
– Послухай-но, Джиме. Забудь про цю справу, хоч би яка вона була. Облиш її й повертайся до своєї крамниці та компанії порятунку на воді.
– Це було б безглуздо. Ви не розумієте.
– Я розумію, Джиме. Справді розумію. Я мандрував такою самою стежкою і досконало вивчив її.
– Я можу сам подбати про себе. Не турбуйтеся про мене.
Він почервонів під своєю засмагою, і його сірі очі зблиснули роздратуванням. Ми дивились один на одного кілька секунд, і я зрозумів, що марную час та емоції. Якби хтось отак заговорив до мене в такому віці, я б подумки назвав його дурним стариганом.
– Гаразд, Джиме, – сказав я. – Я виходжу з цієї гри, але ти маєш знати, яким буде її рахунок. Грай її спокійно і програвай, бо вона неодмінно закінчиться твоїм програшем.
– Добре, містере Флетчер. – Він поволі розслабився, а тоді приязно й чарівно всміхнувся. – Дякую вам за пораду.
– Розкажи мені про цей острів, – запропонував я, і Джиммі роззирнувся по салону.
– Ходімо вгору, на місток, – сказав він.
Коли ми опинилися просто неба, Джиммі дістав з коробки для мап, що стояла на штурманському столику, уламок олівця і клапоть паперу.
– Я думаю, він лежить за шість-десять миль від африканського узбережжя і за десять-тридцять миль на північ від гирла Ровуми…
– Це величезна територія, Джиме. Ти, мабуть, і сам переконався в цьому за останні кілька днів. Що ти ще знаєш про нього?
Він завагався, а потім неохоче дістав ще кілька монет зі свого гаманця. Узявши олівця, він накреслив пряму лінію на аркуші паперу.
– Це рівень моря, – сказав він, а потім над цією лінією накреслив нерівний профіль, що починався низько, а тоді круто підіймався вгору трьома окремими шпилями й різко уривався до моря. – Отакий вигляд має силует острова, якщо дивитися на нього з води. Три вершини з вулканічного базальту. Голі скелі майже без рослинності.
– Діди. – Я впізнав острів майже відразу. – Але ти неабияк помилився у своїх розрахунках. Він лежить миль за двадцять від берега…
– Але материк з нього видно? – запитав він швидко. – Має бути видно.
– Звичайно, з вершин пагорбів видно дуже далеко, – сказав я.
Тим часом він порвав свій аркуш на дрібні клаптики й викинув їх у море.
– А яка відстань до нього від північного берега річки? – запитав він, знову обертаючись до мене.
– Приблизно шістдесят-сімдесят миль, – сказав я, і він замислився.
– Що ж, це цілком можливо. Усе залежить від того, скільки часу піде… – Він не закінчив фрази, певно, згадавши мою пораду грати спокійно. – Ви можете доправити
