його дратувала, – ми можемо почати.
– Починаймо, – сказав я.
Свою історію я добре підготував. Як і всі хороші історії, вона була цілком правдива, але з деякими пропусками. Я й словом не прохопився про невідомий предмет, що його Джеймс Норт підняв був з морського дна, а я затопив біля острова Великих Мартинів. Не розповів я Дейлі й про те, де саме ми провадили пошуки. Певна річ, він хотів це знати й раз по раз мене запитував.
– Чого вони шукали?
– Гадки не маю. Вони стереглися, щоб я про це не довідався.
– Де це все сталося? – наполягав він.
– У районі за рифом Оселедцевої Кістки, на південь від мису Растафа.
Насправді ж ця територія лежить миль за п’ятдесят від Гарматного рифу.
– Ви змогли б визначити точне місце, де вони пірнали?
– Не думаю. Можу помилитися на кілька миль. Я лише підкорявся їхнім інструкціям.
Дейлі розчаровано пожував свої шовковисті вуса:
– Ви впевнені, що вони напали на вас без попередження?
Я ствердно кивнув.
– Навіщо вони захотіли вбити вас?
– Ми з ними цього не обговорювали. Я не мав нагоди запитати їх, – мене знову охопила втома, і я не хотів розмовляти далі, щоб не припуститися помилки. – Коли Ґатрі вистрелив у мене зі свого пістолета, навряд чи він хотів поговорити зі мною.
– Тут не до жартів, Флетчере, – сухо сказав мені інспектор, а я подзвонив у дзвіночок поруч себе.
Сестра, певно, стояла за дверима й відразу увійшла.
– Сестро, я почуваюся дуже погано.
– Вам доведеться піти, інспекторе.
Вона випровадила обох поліціантів за двері, як курка, що боронить своїх курчат. Потім повернулася до палати, щоб поправити мені подушки. Вона була дуже симпатична, з великими темними очима, її тонку талію стягував пояс, підкреслюючи великі груди, на яких сяяли всякі значки та медалі. Блискучі каштанові кучері визирали з-під маленької пікантної форменої шапочки.
– Як тебе звуть, сестричко? – прохрипів я.
– Мей.
– Сестричко Мей, чому я не бачив тебе тут раніше? – спитав я, коли вона нахилилася, щоб поправити мені простирадла.
– Гадаю, ви просто неуважно дивилися, містере Гаррі.
– Зате тепер надивлюся.
Біла накрохмалена блузка її однострою була лише за кілька дюймів від мого носа. Сестра швидко випросталася.
– Кажуть, ви диявол, а не чоловік, – сказала сестра Мей. – І я знаю: це не брехня, – вона всміхнулася. – Поспіть трохи. Ви мусите знову стати сильним.
– Атож, ми тоді з тобою ще поговоримо, – сказав я, і вона голосно засміялася.
У наступні три дні я мав досить вільного часу на роздуми, бо до мене нікого не пускали, поки тривало офіційне розслідування. Дейлі поставив констебля на варті біля моєї палати, і я не сумнівався, що мене обвинуватять у найжорстокішому вбивстві.
Палата
