ось чому я ніяк не міг пригадати, куди її подів, – які бивні! Я мушу вам показати…
Він раптом замовк – витяг зі стосика маленьку світлину й утупився в неї.
– Хочете подивитися на фотографію вбивці?
Він уже наготувався показати світлину їй, але раптом його рука зупинилася у своєму русі. Ще більше схожий на опудало жаби, ніж раніше, майор Полґрейв раптом прикипів поглядом до якоїсь точки над її правим плечем – звідти долинали голоси й шарудіння кроків, що наближалися.
– Чорт забирай… Я хотів…
Він швидко запхав усе назад у свій гаман і поклав його до кишені.
Його обличчя стало ще більш багровим, ніж раніше, і він промовив гучним і якимсь неприродним голосом.
– Отже… Я радий, що показав вам ті слонові бивні… То був найбільший слон із тих, яких я будь-коли застрелив… А, привіт! – вигукнув він фальшиво-приязним тоном. – Погляньте, хто сюди прийшов! Великий квартет – Флора і Фауна. Ну то як сьогодні – вам пощастило?
Кроки, що наближалися, належали чотирьом постояльцям готелю, яких міс Марпл уже знала в обличчя. То були дві подружні пари, і хоч міс Марпл ще не була знайома з їхніми прізвищами, проте знала, що до високого чоловіка з кучмою густого посивілого волосся зверталися як до «Ґреґа», а його дружина, жінка із золотавим волоссям, була відома як Лакі, а двох інших, які складали другу подружню пару, худого темноволосого чоловіка та вродливу жінку з обвітреним і засмаглим обличчям, називали Едвардом та Евелін. Вони були ботаніками, наскільки вона зрозуміла, й цікавилися також птахами.
– Можна сказати, не пощастило, – відповів Ґреґ. – Принаймні ми не знайшли те, чого шукали.
– Я не знаю, чи знайомі ви з міс Марпл? Полковник і місіс Гілінґдон та Ґреґ і Лакі Дайсони.
Вони приязно привіталися з нею, і Лакі голосно сказала, що помре, якщо їй негайно або трохи згодом не дадуть чогось випити.
Ґреґ помахом руки покликав Тіма Кендела, який сидів неподалік із дружиною, переглядаючи якісь бухгалтерські книги.
– Привіт, Тіме. Принесіть нам чогось випити. – Він обернувся до інших і запитав: – Пунш?
Усі ствердно кивнули головами.
– Для вас те саме, міс Марпл?
Міс Марпл подякувала, проте сказала, що ліпше вип’є свіжого лимонаду.
– Отже, свіжий лимонад і п’ять пуншів, – сказав Тім Кендел.
– Приєднуйтеся до нас, Тіме.
– Я б залюбки. Але мені треба заповнити рахунки. Не можу скинути всю роботу на Молі. Сьогодні виступає шумовий оркестр, до речі.
– Чудово! – вигукнула Лакі. – Прокляття! – спохмурніла вона. – Я вся в колючках. Ой! Едвард навмисне затягнув мене в колючий чагарник!
– То були гарні рожеві квіти, – сказав Гілінґдон.
– І гарні довгі шпичаки. Ти справжній садист, Едварде!
– Не те що я, – сказав Ґреґ, усміхаючись. – Саме втілення людської доброти.
Евелін Гілінґдон сіла поруч із міс Марпл і стала весело базікати,
